...Йде християнин до церкви, а йому дорогу перебігає чорна кішка… Він думає: «Це ж марновірство! А з іншого боку, є ж життєві спостереження...» Тут бачить свого знайомого, який також до церкви йде. Думає: «Зараз сяду, шнурок на черевику поправлю, а в цей час він нехай пройде переді мною»... Але той підходить, стукає по плечу і каже: «Та не бійся, брате! Плюнь тричі через ліве плече, і давай до церкви!»
Спитайте у дітей та дорослих, що таке «Суперкнига», і мільйони з них скажуть, що це захоплюючий християнський мультфільм. Кілька поколінь зросли та отримали перші знання про Спасителя Христа саме із цього серіалу. Але ще «Суперкнига» — це купа корисних ресурсів для таборів та уроків християнської етики, а також низка дитячих клубів...
Першоапостольська церква переживала пробудження, помістні громади масово множилися. І тут перед духовними наставниками постало питання: хто буде опікуватися цими людьми — годувати, піклуватися про матеріальні (фізичні) потреби і розбирати питання взаємовідносин?
Довгоочікувана відпустка розпочалася, але у перший же день мого морського відпочинку я дуже сильно натерла ноги. Шкіра на пальцях злізла, зранені місця пекли всю ніч. Звичайно, я наклеїла чарівний пластир і була впевнена, що всі проблеми позаду. Але щойно взувалася — одразу відчувала біль. До того ж, як тільки мої зранені ноги стикалися з солоним морем або піском, ловили сонячні промені — страждання посилювалися.
Легко прославляти Бога, коли ви знаходитесь у безпеці, матеріально забезпечені, здорові та оточені великою кількістю благословень. Та стає набагато важче довіряти Богові, коли життю загрожує небезпека, з’явились страшні діагнози, а джерела фінансових надходжень стали умовними.
Ми з моїм чоловіком Максимом нещодавно проводили онлайн-марафон на тему стосунків у подружжі. Коли ми попросили учасників описати подружжя своєї мрії, то більшість людей говорили про те, що хочуть відчувати себе прийнятими, почутими, цінними, відчувати, що поруч споріднена душа та віддавати чоловікові або дружині те ж саме. Ми переконані, що до такої ідилії можна прийти тільки якщо ти маєш радість відносин з Богом.
Ми, християни, часто робимо одну помилку. Перебуваючи в церкві, ми більше дбаємо про справи і забуваємо про стан своєї віри. Але насправді Богу потрібні не справи, а наша віра.
Нас оточує світ, у якому моральні абсолюти відсутні, а істина відносна. Тут складно бути сіллю та світлом. Це важко навіть нам — дорослим. Що вже говорити про дітей?