З початком військових дій на сході України хоспіс у м. Часів Яр став пристановищем для десятків самотніх людей похилого віку. Коли місто опинилося під обстрілами, хоспіс евакуювали до Хмельницької області. На жаль, навіть безпека та турбота не здатні стерти з облич пацієнтів хоспісу страхи та біль й полегшити тугу в очах. Навіть змінивши місце проживання, вони ніби залишились у минулому і зосередились на цьому…
Від війни вони рятувалися усією сімʼєю у складі 14 осіб: Юліанна з чоловіком, їх 10 всиновлених дітей та невістка з племінником. Для того, щоб почати життя без війни, їм не потрібно залишати Україну, але потрібні безпека, стабільність та щоденна їжа на столі…
Подібно до того, як наявність певної структури в сімʼї дає дітям свободу розвиватися, Бог забезпечив порядок у Своєму домі, щоб Його сім'я могла процвітати.
Я ніколи не говорила своїм рукам «забиратися геть», але я наказувала їм «ходити»... Бог дав нам усім дари і функції у Своєму тілі, де є лише доповнення, а не конкуренція. Хіба це не те, через що варто стрибати від радості?
Важко порахувати, скільки людей вимушені жити далеко від рідного дому, й скільки населених пунктів України щодня стираються війною з лиця землі… Але й не порахувати людей доброї волі, які кожен день допомагають нужденним біженцям…