Доволі часто можна десь почути: «Найбільший дар, який ми маємо — це наше життя». Так, кожен з нас це знає. Та іноді ми це забуваємо.
«Двох речей прошу я в Тебе, — не позбав мене милості, перш ніж я помру; безглузде та оманливе слово віддали від мене, не дай мені ні багатства, ні злиднів, а пошли те, що мені потрібне і необхідне» (Приповісті 30:7-8).
У карантинних умовах covid-19 у нашого партнерського проєкту «Збереження та розвиток сімей» в Киргизстані виникло питання: як працювати з молоддю, а зокрема, служити підліткам? Діти нудьгували вдома під час локдауну, й ідея використати спорт дала чудові результати!
У 15 розділі Євангелії від Луки є три притчі, у яких говориться про щось загублене. У кожній з них розповідається про щось дуже цінне, що було втрачене, проте згодом було знайдене, або повернулося у рідний дім. Ми можемо багато чому навчитися з цих притч, особливо коли прагнемо розпочати новий період життя...
Зневіра, виснаження, млявість, немає сил молитись — ви таке колись відчували? Часом трапляються обставини, що наче перемагають нас. І ми знаємо (розумом), що у такі хвилини потрібно як ніколи ревно бігти до Бога, але саме тоді цього «не хочеться». З тієї чи іншої причини Бог стає таким далеким і недосяжним…
10-11 лютого у м.Слов’янськ у рамках проєкту «Діти війни» «Orphan's Promise – Обітниця сироті» провела навчальну конференцію для відповідальних за дитяче служіння у прифронтовій зоні.
Тривога, занепокоєння та напруга — найбільш руйнівні сили, з якими ми стикаємось щодня. Вони крадуть сили, повільно підривають віру, не дають нам зростати у Господі. Та якщо ми хочемо розвивати стосунки з Ісусом, маємо зрозуміти Божий план щодо свободи від стресу.
Якось у Матері Терези запитали, у чому полягає секрет її богопосвяченого життя, і вона відповіла: «У молитві, яка стає дією. Плодом молитви є віра. Плодом віри є любов. Плодом любові є служіння.