99/1
У 15 розділі Євангелії від Луки є три притчі, у яких говориться про щось загублене. У кожній з них розповідається про щось дуже цінне, що було втрачене, проте згодом було знайдене, або повернулося у рідний дім. Ми можемо багато чому навчитися з цих притч, особливо коли прагнемо розпочати новий період життя...
Загублена вівця
Ісус розповідає історію про людину, яка втратила одну зі своїх ста овець. Ісус запитує натовп, що зібрався навколо Нього:
«Котрий з вас чоловік, мавши сотню овець і загубивши одну з них, не покине в пустині тих дев'ятидесяти й дев'яти, та й не піде шукати загинулої, аж поки не знайде її?» (Луки 15:4)
Історично вівці були для фермерів більше, ніж просто майном. Вівці були дуже цінними тваринами, й за ними дбайливо доглядали. Для господаря того часу пропажа однієї вівці, скоріш за все, була більш руйнівною подією, ніж для фермера у наші дні. Не вагаючись, він би залишив 99 овець, щоб відправитися за зниклою.
Розмірковуючи про цього фермера, я уявляю людину, яка переживає через загублену вівцю. Цей чоловік турбується, чи не зіткнулася вона з небезпечною твариною, чи не завдав їй хто-небудь шкоди. Подібні думки приходять до кожного, хто щось втратив та переживає про це.
Коли втрачена вівця знайдена, 99 залишилися на місці й не заблукали, і ця людина дуже зраділа!
Ісус нагадує нам, що «на небі радітимуть більш за одного грішника, що кається, аніж за дев'ятдесятьох і дев'ятьох праведників, що не потребують покаяння!...» (Луки 15:7)
Втрачена монета
У другій притчі жінка втратила одну зі своїх 10 срібних монет. Вона гарячково шукає пропажу, перевертає будинок догори дном, поки не знаходить її. Після цього вона говорить своїм сусідам, щоб вони пораділи разом з нею — загублена монета знайшлася!
Вартість монети визначає рівень паніки, яку зазнала жінка, втративши її.
Те ж саме і з нашим Небесним Отцем.
Він так цінує нас, що коли ми заблукаємо, Він не може винести цього і шукає нас, переслідує нас, поки ми не повернемося до Нього.
Давайте будемо чуйними до мужності, яка потрібна, щоб зробити крок до дому батька
Втрачений син
Притча про втраченого сина — найдовша і, можливо, найдоречніша з трьох притч у Луки 15.
Син вимагає від батька передати його частку спадщини.
Ми тільки-но почали читати цю притчу, як вже відчуваємо серце батька. Просити частину майна батьків — все одно, що бажати їм смерті. Спадщина зазвичай не передається до смерті, тому це бездушне прохання, мабуть, глибоко зачепило батька.
Проте, батько смиренно зобов'язується передати синові його частку.
Незабаром після цього син забирає своє багатство і йде з батьківського дому, витрачаючи свої спадки й продовжуючи жити божевільним життям. Потім у сина закінчуються гроші, а землю вражає голод. Синові вдається знайти роботу найманого помічника у загоні для свиней, проте він настільки голодний, що йому хочеться їсти корм, яким годують тварин.
Він згадує, що наймані помічники його батька добре харчуються й живуть у безпеці під його заступництвом. Син вирішує повернутися до батька із заздалегідь заготовленою промовою вибачень і попросити, щоб його прийняли як найманого помічника у батьківській хаті.
Біблія говорить, що він приходить до тями.
Син прямує додому, й хоча він все ще дуже далеко, його батько бачить його і біжить до нього, цілує і обіймає. Коли син починає свою промову, батько змушує його замовкнути.
Звертаючись до найманих помічників, батько наказує зарізати вгодоване теля й приготувати бенкет — його син нарешті вдома!
На жаль, на цьому історія не закінчується.
Ми знаємо, що старший син батька — брат блудного сина — був менш, ніж щасливий, побачити вітання, що батько влаштував для його безвідповідального брата. А він працював у полі, й жодного разу не помилився...
«І сказав він йому: Ти завжди зо мною, дитино, і все моє то твоє! Веселитись та тішитись треба було, бо цей брат твій був мертвий і ожив, був пропав і знайшовся!» (Луки 15:31-32)
Серце Отця
Отже, притчі про загублену вівцю, монету й сина завершуються.
Хіба не цікаво, що релігійні лідери того часу — вчителі та фарисеї — обурилися тим, що відомі грішники, податківці й їм подібні збиралися, щоб послухати, як говорить Ісус? Хіба вони хотіли, щоб ці люди почули вчення Ісуса та змінилися? Ні, ймовірно, фарисеї були задоволені своєю версією релігії, та стали нечутливі до того, що люди можуть змінитися.
Старший брат в останній притчі виглядає приблизно як фарисей, чи не так? Так, ми можемо поспівчувати тому, що він невтомно трудився, поки його брат був у відпустці. Але сподіваємося, що ми більше будемо солідарні з батьком у радості, коли знову можемо бачити наших втрачених братів і сестер удома в цілості й безпеці.
Я звертаю увагу на ці притчі не тільки для того, щоб переказати їх своїми словами і нагадати про їхню силу, але щоб підбадьорити серце Отця у всіх нас.
Коли ми вступаємо у новий період життя або починаємо все спочатку, багато хто може повернутися у дім Божий та до Самого Бога. Можливо, до цього часу ви «схаменулися» й усвідомили, що життя без Отця — це занадто важко.
Давайте будемо чуйними до мужності, яка потрібна, щоб зробити крок до дому батька, й привітаємо наш сімейний дім з розпростертими обіймами й серцем.
Та щоразу, коли ми відчуваємо, що приймаємо позицію старшого брата або релігійних лідерів, давайте ще раз згадаємо слова Ісуса: «Лікаря не потребують здорові, а слабі. Я не прийшов кликати праведних, але грішників на покаяння» (Марка 2:17)
Пам'ятайте: що б не трапилося, ви завжди можете повернутися додому!
Якщо вам сподобалась стаття — обов’язково поділіться посиланням з друзями!
Також рекомендуємо інші статті на тему духовного зростання й довіри Богові:
- Сила невимовної молитви
- Як зберегти дитячу радість по мірі зростання
- Як зробити молитву сімейною традицією: 5+1 практична ідея
Дякуємо, що читаете CBN Emmanuil!