Поранення, зруйнована квартира, смерть коханого чоловіка… Втрата за втратою, життя «як в тумані»… Але після цього з’явився Бог.
Як підтримати вимушених переселенців? Чим допомогти людям, які втратили рідний дім та змушені облаштовувати життя у новому середовищі?
Максимільянівка – село неподалік від Марʼїнки. Воно схоже на десятки інших невеликих населених пунктів, що розкидані по Донбасу й поєднані спільною бідою. «До війни» тут жили близько двох тисяч людей, але за останній час багато виїхали під тиском неперервних близьких боїв.
Ця молода жінка врятувалася з жахіття. Інеса – мама двох маленьких хлопчиків. Вона відчула на собі подих смерті та бачила на власні очі усе, що відбувалося у Маріуполі у перші дні повномасштабного російського військового вторгнення…
З того часу, як розпочався напад Росії на Україну, я не можу викинути з голови історію Єлисея та війни з сирійцями...
Діти та підлітки особливо вразливі перед лицем страху та болю, що принесла війна, хоч вона залишила глибокі відбитки на кожному, хто глянув їй у вічі. Дитяча психіка постійно перебудовується, а гормональні підліткові зміни роблять дітей ще більш чутливими до тиску несприятливих обставин…
На Західній Україні у прихистках для вимушених переселенців зустрічаються жителі територій, що стали військовими епіцентрами України. Навіть після того, як людям вдалося виїхати із зони бойових дій, вони відчувають війну та переживають наслідки психологічної травми.