Як допомогти дітям впоратись з травматичним досвідом війни

Діти та підлітки особливо вразливі перед лицем страху та болю, що принесла війна, хоч вона залишила глибокі відбитки на кожному, хто глянув їй у вічі. Дитяча психіка постійно перебудовується, а гормональні підліткові зміни роблять дітей ще більш чутливими до тиску несприятливих обставин. Крім безпосередньо стресу від військових дій, багато дітей переїхали у нове незвичне місце, відчувають невизначеність майбутнього, розлучені з кимось із членів сім’ї або ж навіть втратили когось з рідних. Є й ті, хто пережив насильство або став свідком насильницьких дій… 

Якщо ви бачите, що вашу дитину бентежать спогади або почуття, обовʼязково зверніться за психологічною підтримкою та консультацією фахівців! Це не варто відкласти на «потім»! Однак, батьки або дорослі, відповідальні за дитину, можуть допомогти малечі чи підлітку впоратись з травматичним досвідом війни. 

На що звернути увагу, щоб зрозуміти, чи потребує дитина допомоги?

Зміна поведінки

Активна дитина стала тихою, «колючий» підліток надто слухняним, різко змінюються захоплення та уподобання (наприклад, раніше дитина залюбки складала лего, а зараз відмовляється). Різка зміна поведінки – головна ознака. Має насторожити усе, що не є типовим для вашої дитини. 

Вам як відповідальному дорослому, важливо розуміти, як саме ваша дитина переживає втому, страх та стрес. Намагайтесь проводити з дітьми більше часу, будьте поряд і допомагайте їм краще зрозуміти свої бажання та потреби. Наскільки це можливо, намагайтесь повернути звичний розпорядок дня. Впроваджуйте нові традиції: разом малювати чи ввечері гуляти на вулиці, частіше обійматися, разом молитися, частіше телефонувати рідним тощо. 

Регрес розвитку

Не сваріть дитину, якщо її шкільні досягнення різко погіршилися. Відчуття небезпеки вмикає режим виживання («бій, біжи або завмри»). Для стишення цих сигналів потрібен час, а доти ─ важко зосередитися, аналізувати, запам’ятовувати та вчитися. Дитина може мати регрес розвитку та отримувати гірші успіхи у навчанні. 

Бажання усамітнитись

Якщо дитина відмовляється від спілкування з однолітками на новому місці – не вимагайте цього, але також не залишайте свого підлітка ізольованим. Намагайтеся більше залучатися до спільних справ, допоможіть дитині знаходити своє місце у новому оточенні та природно познайомитися з людьми. Наприклад, у багатьох центрах для дітей вимушених переселенців проводять безкоштовні майстер-класи, навчання та розваги. У помісних церквах ви можете знайти духовну підтримку, а також нове коло спілкування… 

Що зараз найбільше відчувають діти? 

Туга за минулим життям

Підлітки, які вимушено поїхали у безпечне місце, часто скаржаться, що відчувають самотність, бо їх друзі залишилися вдома, або ж поїхали до інших країн. Діти також сумують за батьками чи рідними, які несуть службу у військових підрозділах. Чим міцніший звʼязок, тим гірше дитина переживає розлуку.

Ось, що ви можете зробити для своєї дитини: спілкуйтеся (обговорюйте) усе, що відбувається з вами, вашою сім’єю. Наголошуйте, що Україна та світ робить все можливе, щоб війна якнайшвидше закінчилася.

Спробуйте наголошувати на позитивному, що ви маєте там, де ви є. Розповідайте про нові можливості та завдання. Долучайтесь до волонтерства та служіння у церкві – діяльність, направлена на допомогу людям, сама по собі добре допомагає боротися з тривогою та іншими негативними почуттями. А також за допомогою волонтерства та щирого християнського служіння ви можете стати добрим прикладом для своєї дитини. 

«Провина того, хто вижив»

Якщо підліток відчуває провину на кшталт «війна, а я у безпеці та нічого не роблю для перемоги», поясніть, що найголовніше завдання – бути добрим українцем або українкою там, де ви є. Навіть якщо ви далеко від рідного дому, ви можете сприяти формуванню позитивного враження про Україну, й у такий спосіб наближати перемогу. Мотивуйте дитину вивчати іноземні мови, здобувати освіту, ставати тією людиною, яка буде трохи згодом відбудовувати рідну країну. 

Агресія, злість

Кожен переживає біль по-своєму, й ваша дитина також має право на злість. Емоції – як повітря, не можна комусь сказати: «Не дихай!» 

Відчувати агресію – це теж нормально, адже це прояв емоцій, що зараз наповнюють серце. Проте пояснюйте дитині, що не слід скеровувати злість на себе та оточення. Найкращий спосіб – перевести емоції в позитивну дію, що приносить добрий результат. А ось трощити речі та битися – це поганий вибір…

Страх невизначеності

Ніхто з нас не знає, що станеться завтра. Останні кілька років невіддільною частиною нашого життя стала невизначеність майбутнього. Ми усі постійно вчимося жити в цих умовах. Як у вас, так і в житті дітей є зміни, яких вони не хотіли, і зараз потрібен час, щоб усвідомити своє нове місце. Проте кожен з нас має життєвий досвід, яким ми можемо скористатися зараз. Згадайте, що найбільше вас підтримувало у період, наприклад, локдауну. Памʼятаєте, як ми усі почали цінувати живе спілкування? Сьогодні ми – на жаль – знову не знаємо, що чекає завтра, і знову живемо в оточенні страху та невідомості, але, як і раніше, ми можемо підтримувати наших ближніх: обіймами, словами, добрими діями, молитвами…

Бажаєте долучитись до допомоги постраждалим від військових дій?

Давайте помолимося разом:

Боже, збережи дітей України – від смертей, поранень та жахливого емоційного досвіду. Нехай Твої янголи та Твої добрі люди охороняють кожну дитину, яка зараз у зоні військових дій. Тим, хто виїхав у безпечніше місце, допоможи відновитися та знайти себе, нових друзів та добре християнське оточення. Молимо за кожну сімʼю, хто зараз у розлуці з рідними – збережи родини, допоможи підтримувати звʼязок та наближай перемогу та обʼєднання рідних. Допоможи зараз батькам по-особливому чути та розуміти дитину, підтримай кожну самотню маму, яка на чужині чекає на перемогу України. Дякуємо, що у будь-яких обставинах Ти – добрий Батько кожному з нас, і ми знаємо, як любити своїх дітей, бо Ти дав нам приклад досконалої любові. Амінь. 

P.S. Потребуєте молитовної підтримки? Звʼяжіться з нами!