«Суперкнига» росте разом із своїми глядачами, але незмінно продовжує впливати на дитячі життя. Про багаторічний шлях із «Суперкнигою» та вплив проєкту на своє життя та покликання розповідає Марія Щербік.
Яна сама прийшла до притулку з проханням взяти її на проживання, бо більше нема куди йти. Її прийняли, і рік вона дуже змінилась – перетворилася із проблемного замкненого підлітка на світлу особистість з масштабними планами на життя…
Ромські діти потребують особливої уваги та індивідуального навчання – батьки часто не можуть підготувати їх до школи, бо самі не мають освіти. Мама привела Юлю до тренінгового центру «Обітниці сироті» коли дівчинці було 7 років. За віком Юля вже мала йти до школи, але не вміла ані читати, ані писати.
Перебування у Христі – це найспокійніше, найбезпечніше і найбільш захищене місце, в якому будь-хто міг би перебувати. Це місце повного задоволення і насолоди серця. Я обираю послух з любові до Бога і для того, щоб ніщо не заважало мені перебувати в цьому найпрекраснішому, найсвятішому місці.
Подібно до того, як наявність певної структури в сімʼї дає дітям свободу розвиватися, Бог забезпечив порядок у Своєму домі, щоб Його сім'я могла процвітати.
Я ніколи не говорила своїм рукам «забиратися геть», але я наказувала їм «ходити»... Бог дав нам усім дари і функції у Своєму тілі, де є лише доповнення, а не конкуренція. Хіба це не те, через що варто стрибати від радості?
Один з навчальних центрів «Обітниці сироті» розміщений просто у ромському таборі в смт Середнє, неподалік від Мукачева. Сюди Юлю привела її мама, коли дівчинці виповнилося 7 років. Тоді ніхто й близько не здогадувався, наскільки глибоко «Обітниця сироті» вплине на майбутнє Юлі та формування її як особистості.
З того часу, як розпочався напад Росії на Україну, я не можу викинути з голови історію Єлисея та війни з сирійцями...