У гуркоті війни страх сковує навіть стійких духом людей. Паніка буває настільки сильною, що відбирає можливість приймати правильні рішення. У вирі небезпек заспокоїтись і почати логічно мислити може бути непросто, але саме це врятувало життя Олени та її рідних з прифронтового Слов'янська.
Довге – «насичене днями» життя – це щастя і Божа благодать. Переважна більшість людей погодиться з цим. Однак, навряд чи серед цих людей будуть самотні старенькі, які прожили довге життя, але залишись беззахисними перед лицем війни…
Навіть найменші акти турботи мають значний вплив і можуть приносити багато щастя. Це тому, що нам усім важливо відчувати, що нас цінують і з нами рахуються.
Перебування у Христі – це найспокійніше, найбезпечніше і найбільш захищене місце, в якому будь-хто міг би перебувати. Це місце повного задоволення і насолоди серця. Я обираю послух з любові до Бога і для того, щоб ніщо не заважало мені перебувати в цьому найпрекраснішому, найсвятішому місці.
«Було затоплено усе, що ми наживали останні 30 років. Нічого не вдалося врятувати», – 72-річна Тетяна розповідає про життя в окупованих Олешках, повінь, втрату дома і брата, і те, як дивом виїхала на підконтрольну Україні територію.
Ще недавно її життя було повне страху, вона щоразу лякалась різких звуків, уникала компаній з трьох або більше людей. Але зараз завдяки Божій любові, спільній підтримці та роботі психолога, дівчинка долає свої фобії.
Марина важко пережила артобстріли, замкнулася у собі, мало спілкувалася та рідко висловлювала власну думку. Та на одному з занять у центрі «Обітниці сироті» дівчина несподівано для всіх виявила бажання вперше помолитись…
«Що посієш, те й пожнеш» – ми усі часто чуємо цю фразу. Але також це біблійний принцип. В Євангелії від Луки 6:38 Ісус каже нам давати, й ми отримаємо назад з надлишком те, що віддаємо іншим.