Сіяти з вірою та чекати з надією
«Ті, що сіють у сльозах, з радістю жатимуть. Хто, виходячи, іде з плачем і несе торбину насіння, той, повертаючись, прийде з радістю, несучи свої снопи».
(Псалом 126:5–6, пер. Р. Турконяка)
У стародівній землі Ізраїлю землеробство було актом віри. Землероб готував ґрунт і розсівав дорогоцінне насіння по землі, усвідомлюючи, що все залежить від того, чого він не може контролювати. Не було систем зрошення, які могли б гарантувати воду. Не було прогнозів, які могли б передбачити дощ. Була лише надія на те, що Бог дасть дощі у належний час.
Кожна посіяна зернина була пов’язана з ризиком. Якщо дощі запізнювалися, насіння могло висохнути й загинути. І тоді землеробові доводилося брати частину того, що мало прогодувати його сім’ю, і сіяти знову. Цей процес був затратним, сповненим невизначеності й нерідко тривоги. Тож не дивно, що псалмоспівець описує сіяння як те, що відбувається «зі сльозами».
І все ж вони сіяли.
Вони ходили своїми полями, дивилися на суху землю й молилися, щоб зібралися хмари та пішов дощ. Їхня залежність від Бога не була чимось теоретичним. Вони відчували її щодня й гостро. Вони знали: без Нього не буде врожаю.
Та навіть коли приходили дощі, очікування не закінчувалося. Для зростання потрібен час. Насіння, заховане в землі, не проростає за одну ніч. День за днем землероб мав вірити, що під поверхнею відбувається щось невидиме. Він мав чекати, не маючи впевненості в результаті, але з надією, вкоріненою у Божій вірності.
Цей ритм сіяння, очікування та жнив віддзеркалює наше духовне життя. Бувають періоди, коли й ми сіємо зі сльозами. Ми молимося, служимо, віддаємо, довіряємо, часто не бачачи негайних результатів. Ми просимо Бога діяти, забезпечити необхідним, зцілити, відновити. А потім чекаємо.
Очікування може бути однією з найважчих частин віри. Ми живемо у світі, який цінує швидкість і миттєві результати. Ми очікуємо швидких відповідей і негайного вирішення проблем. Але Бог часто діє так, що від нас потрібне терпіння. Він вирощує повільно, глибоко й цілеспрямовано.
Псалмоспівець нагадує нам, що сльози не марні. Вони є частиною процесу. Те, що було посіяне в печалі, може бути зібране у радості.
Бог бачить кожну молитву. Він цінує кожен крок віри. І у Свій час Він дає врожай. Наше завдання полягає в тому, щоб довіряти Йому в час очікування.
Чи усвідомлюємо ми свою залежність від Бога так само ясно, як усвідомлювали її ті давні землероби? Чи продовжуємо вірно сіяти, навіть коли земля здається сухою? Чи довіряємо Богові, що Він діє, навіть коли ми ще не бачимо плодів?
Обітниця залишається незмінною: жнива прийдуть. І коли вони настануть, ті самі руки, що сіяли зі сльозами, збиратимуть урожай із радістю.
МОЛИТВА
Отче, навчи нас довіряти Тобі в кожну пору нашого життя. Коли ми сіємо зі сльозами, нагадуй нам, що Ти дієш навіть тоді, коли ми ще нічого не бачимо. Дай нам терпіння чекати й віру в те, що у Свій досконалий час Ти неодмінно даси врожай. Амінь.