Періоди материнства: стимул до роздумів, аналізу та змін
«І немає для мене більшої радості, ніж чути, що діти мої йдуть дорогою правди» (3 Івана 1:4).
Якщо говорити про материнство, то усі його періоди ведуть до одного, кінцевого і найдовшого – коли діти виростають і ми взаємодіємо з ними на зовсім іншому рівні, рівні дорослих. На цьому етапі вже немає нашого батьківського контролю, прямого впливу і нашого бачення. Дорослі діти випробовують свої кордони – наскільки далеко вони можуть відійти від впливу батьків і де їм комфортно.
Відносини можуть сформуватися складними, особливо через підлітковий період це важко. Але скажу щодо образ батьків на дітей – це несприятливий шлях для продовження відносин. Образи не мають керувати нами.
Вірю, що дорослі діти обовʼязково повернуться на точку контакту, бо ми даємо простір, молимось і емоційно підтримуємо, коли вони потребують цього.
Звісно, у кожного своя історія. Але згадую себе, коли я вийшла заміж – перший рік мені ніхто не був потрібний; ні батьки, ні друзі. Весь свій час і увагу я спрямовувала на свій новий світ – доросле подружнє життя. Це було так захоплююче і непросто водночас! Але мені було важливо відчути цей відрив.
⠀
Період дошкільний
Дитина належить нам, контроль в наших руках, як і розуміння, як все має бути і впевненість, що саме так і буде. У цей час йде тотальна перестройка материнського серця, бо якщо ні – мати ламає дитину, підлаштовуючи під свої амбіції, конкретну книжку з виховання, погляди родичів тощо.
Народжуючи дитину, ми приймаємо унікальну особистість, а не пластилін, який можна мʼяти як завгодно. Мати любить, направляє й формує те, що піддається формуванню. Бо є й те, що ми не можемо змінити – чутливість дитини, її темперамент і генетичні та органічні особливості.
Є й те, що треба прийняти: недосконалі ми, недосконалі діти, досконалий Бог.
Любов – це вміння приймати і укорінювати щось таке тендітне, важливе, неймовірне – Богом дане і кероване Ним, а не нами.
Наш вплив обмежений, але ми цього ще не розуміємо і можемо бути дуже строгими там, де треба обійми. Ми застрогі – бо нами керує страх, але погано не лише нам… а нашим дітям, особливо до 7 років.
Читайте також: Примиритися з неідеальною родиною
Період від початку школи і до 9-го класу
Дитина, яку контролюють і дитина, на яку впливають – дві різних дитини. Різні підходи, різні результати. Для дитини мати голос – це базова потреба. Бути почутим –це про контакт. Мало контакту там, де весь фокус на шкільні оцінки. Там, де фокус на «тримати марку» сімʼї – тотальний контроль.
Мама, ти чуєш свою дитину, чи тільки вона чує тебе?
Я знаю, як важко втрачати контроль і власне терпіння. Як трансформувати його у розмови, де більше слухаєш, ніж говориш, трансформувати в молитви і довіру. Я знаю, як важко молитися з дитиною після конфлікту чи істерики (а інколи і зовсім не молитися)… не відчуваючи жодних сил, авторитету, здатності щось змінити.
Приходити до Бога «на нулі» – і мамі, і дитині – це проходити разом важкі періоди. Але варто робити це разом, відновлюючи контакт крок за кроком.
Натомість відновлювати контакт – це наша задача, безумовна. Це те, що Бог робить для нас щоразу, кожен 525-й раз на тиждень.
Оце щира віра: приймати, прощати, рухатися далі. Бо так просто перетворити своє материнство на релігійність – робити правильні речі, будувати зависокі очікування і возвеличувати власний авторитет.
Ми чекаємо, що дитина має змінитися, і лише тоді ми дамо прийняття, любов, увагу.... Добре, що Бог не такий як ми.
Мозок дитини розвивається, її здатність контролювати себе, вміти аналізувати, передбачати наслідки, логічні дії і взагалі інтелект – обмежені! Та як часто ми не беремо цього до уваги і вимагаємо від 12-річки реакцій і рішень дорослого.
Наприклад, мозок дитини вже дозволяє відчувати сильні емоції, але область мозку, що відповідає за їх стримування, ще не розвинута. Наказувати за це? Затикати рота?
Ні! Коли буря уляжеться – слухати багато, говорити тільки важливе, обіймати без нотацій. Це я називаю вплив. Контролю може бути 20%, впливу 80%…. не навпаки.
Період від старшої школи до повноліття
Це час, коли ми аналізуємо своє материнство і відчуваємо, що не справились на 100%... Та які там сто… 70%… у кожної з нас свої відсотки і погляди на свою роль мами. Я страждала від того, що порівнювала свій сьогоденний досвід із собою 15-20 років тому… це дві різні людини. І, я вам скажу, тоді я не знала, не могла по-іншому, не справлялась зі своїми емоціями і емоціями своїх дітей.
А тепер… вода утекла… але тепер я знаю і можу. Ми, мами, знаємо і можемо, просто наш вплив на підлітків зійшовся на якихось 30%, а не 100% як в дитячі три роки.
Зараз ми бачимо не тільки свої недоліки у вихованні, але й свою дитину, яка нас дратує, розчаровує чи тригерить по 10 разів на день. У цей період ми вже не так потрібні нашим підліткам, бо вже маємо менше впливу. Але ми можемо ці 30% відсотків взаємодії робити мудро, з любовʼю, повагою і гарним нАстроєм і настрОєм.
Взаємодіяти з дитиною із молитвою – бо там, де звужується наш вплив, розширюється Божий… якщо ми дійсно довіряємо Йому.
Навчитися бачити сильні сторони дітей і підтримувати їх в цьому.
Навчитися бачити сильні сторони свого материнства і рухатися в цьому далі.
Щиро показувати всі неймовірні сторони Бога і ділитися Його впливом на наше життя з дітьми.
Анна Малюта, мама пʼяти синів