Галина Кучер, CBN Emmanuil: «Господь не дає нам спати ночами!»
Уявіть, скільки добрих справ можна зробити за 27 років безперервного служіння милосердя! З середини 1990-х Галина Кучер очолює відділ соціальних проєктів CBN Emmanuil (у минулому ─ Асоціації милосердя «Еммануїл»). За ці роки вона організувала та провела десятки тисяч гуманітарних та медичних акцій для нужденних та людей зі складними життєвими обставинами, й сьогодні очолює масштабний благодійний проєкт на сході України HELPUA.ORG. Завдяки йому, у військовий регіон регулярно відправляються вантажівки з харчовими продуктами та предметами гігієни, дровами, грубками-буржуйками, насінням овочів, одягом та канцелярським приладдям; на лінії розмежування будуються свердловини з питною водою, відновлюються зруйновані будинки, скорботні отримують втіху, а хворі – медичну допомогу. Її підрозділ став одним із виконавців акції «Папа для України», через нього отримали та продовжують отримувати життєво необхідну адресну допомогу десятки тисяч сімей та окремих людей.
Галина Юріївна поспілкувалася зі знімальною групою проєкту Nebesa TV7 за кілька тижнів до військового вторгнення в Україну 2022 р., але сьогодні це інтерв’ю набуло ще більшої актуальності. Адже історії людей з величезним серцем, масштабним баченням і Божою скромністю особливо цінні у складні часи!
Сім'я та Божа родина
Моє дитинство та роки навчання пройшли у Кривому Розі, у 21 рік я вийшла заміж та переїхала до Києва ─ рідного міста мого чоловіка. Мені подобалося моє місто, тут були мої рідні та друзі, але у Києві я познайомилася з віруючими, бо мій чоловік був із родини баптистів.
Коли ми одружилися, у мене вже не було батьків, й єдина сім'я, яка в мене була, це родина мого чоловіка. У нас три дочки та четверо онуків, але, зрозуміло, що на початку сімейного життя я нічого не знала про те, що робити з маленькими дітьми, я не була чудовою господаркою. Однак, моя покійна свекруха дуже тепло прийняла мене у своєму домі, вона багато вклала у мене любові, уваги та турботи. Ми років п'ять жили разом, весь цей час вона дбала про мене. До нас часто приходили родичі, які теж були християнами, і так я почала потихеньку відвідувати заходи у церкві. Через кілька років на одному з церковних зібрань я прийняла Ісуса своїм Спасителем. Моя дорога віри почалася у 1987 році, але з того моменту я жодного разу не пошкодувала про своє рішення!
Часи були різні. Я знаю, що таке сльози, що таке розчарування у житті та людях. Я знаю, що таке хвороби та втрата близьких людей. Я знаю все це, проте за весь час мого життя з Богом, у мене ніколи не було розчарування у Господі. Можливо, були часи, коли я відчувала Його присутність ближче чи далі, але ніколи не було такого, що я сказала б, що «Бог мене не чує» або що Він «покарав» за щось.
Милосердя ─ це єство Бога
У 90-х роках я почала працювати в міжнародній благодійній організації Асоціація милосердя «Еммануїл» (CBN Emmanuil). Спочатку у відділі зворотного зв'язку (поштовий відділ), а пізніше ─ благодійними проєктами.
Я ніколи не планувала займатись тим, чим займаюся зараз. Ніколи про це раніше не думала. Так, у мене були з дитинства певні задатки, милосердя. Я жаліла бабусь по сусідству, ходила їх лікувати. Пам'ятаю, як у 10-річному віці ставила їм банки, а вони довіряли мені свої спини та посилали у магазин по хліб. Думаю, це все формувало мене. І коли у 90-ті роки почалися часи нужди і з'явилася можливість допомагати людям, я стала керівником відділу з приймання та розподілу гуманітарної допомоги. На цій роботі я знайомилася і з людьми з інвалідністю, з самотніми мамами, ми почали їздити до інтернатів… Все якось органічно закрутилося. Було відчуття, що я завжди була у цьому служінні, й нічого іншого в житті не хотілося робити.
Людину нагодувати сьогодні ─ завтра вона знову голодна. Але коли люди приходять до церкви, коли утворюються нові церкви, місіонерські центри – це того варте!
Для мене це не робота, це частина мого життя! Я про це думаю цілодобово, у мене не бувають «вихідні», коли телефон мовчить. Якщо людина зателефонувала сьогодні, а завтра ми вже змогли дати відповідь на її потребу ─ для мене це еталон щастя та задоволення від того, що робиш!
Щобільше, я розумію, що сама цього не роблю. Багато разів відбувалися дива, коли треба було прийти на допомогу, а в руках нічого не було. Сьогодні ні, а завтра ─ є все потрібне, з надлишком! І розумієш, що це ─ Господь! Коли ти є руками і ногами Господа, коли своїми вустами вимовляєш слова втіхи, які потім люди згадують тобі за кілька років: «…А ви пам'ятаєте, як мені тоді сказали?.. А в мене вийшло!» або «Почалися зміни!»
Це дуже приємно чути з людської точки зору, але також це додає віри, що саме Господь стоїть за всім, що вдається зробити для людей, які мають нагальні потреби.
Важко буває, але покинути це не хочеться. За цей час – 27 років – моєї людської пам'яті не вистачить, щоб згадати все, що було зроблено. Про найголовніші успіхи можу сказати так: ми отримували дуже багато контейнерів із гуманітарною допомогою, це було важливо, ми роздавали їх, й це працювало. Потім були благодійні їдальні тут, у Києві, де ми годували літніх людей. Після цього розпочалися проєкти з дітьми. Я стояла біля джерел створення організації «Обітниця сироті» тут, в Україні, й ми розпочали роботу з ромським населенням у Закарпатті. На сьогоднішні це 23 дієві проєкти в Україні та країнах СНД. Я не побоюсь сказати, що проєкт «Школа життя», що працює на базі нашого київського центру, пройшли вже тисячі дітей та підлітків.
Схід України зараз займає все місце у моєму серці…
HELPUA.ORG
Схід України ─ це те, що болить, і те, чим ми ніколи не займалися раніше. У 2014 році ми починали з евакуації та розселення людей, покриття їх щоденних потреб – у медицині, харчуванні, ковдрах, транспортних послугах… Спочатку ми вивозили переселенців, потім повертали їх назад, оскільки не було транспорту. Ми відновлювали доми, міняли котли, тому що немає газу, й була потреба у твердопаливних котлах. Ми пройшли через велику кількість проєктів, що фінансували зовнішні організації. Багато працювали з ініціативою «Папа для України» ─ вони довірили нам 1 мільйон євро з 17 мільйонів, що зібрав Папа Римський для допомоги людям на сході України. Тому схід України зараз займає все місце у моєму серці, я відокремила себе для служіння там людям, й ми продовжуємо там служити.
Так, ми щороку переглядаємо проєкти, тому що потреби змінюються, ситуації змінюються, але ми залишаємося вірними у тому, що залишаємось із людьми, які там зараз. Ми намагаємося їх підтримати, й зрозуміло, що просто підтримати людей ─ це мало, нам ще треба дати їм можливість прийняти Господа, щоб вони отримали надію.
Людину нагодувати сьогодні ─ завтра вона знову голодна. Але коли люди приходять до церкви, коли утворюються нові церкви, місіонерські центри – це того варте!
Підтримати пожертвою HELPUA.ORG або інші проєкти CBN Emmanuil
Допомагати нужденним і говорити про Христа ─ це привілей!
Для мене дуже важливим є служіння милосердя, тому це є частиною Божого єства. Бог теж ходив цією землею, й Він показував приклади милосердя: зцілював, годував, одягав…
Я бачу себе людиною, яка знаходить ресурси і знає, кому їх передати. Це як сполучений посуд, що який знаходиться між тими, хто допомагає, і може підтримати проєкти, й тими, кому потрібна допомога.
Насправді про потреби людей теж треба вміти розповідати. Бідолашних і нужденних завжди багато, й вони завжди будуть з нами. Напевно, це потрібно для того, щоб ми не забули, що таке милосердя, а ще могли правильно оцінити те, що ми маємо у своєму житті. Й коли ці люди отримують допомогу від нас, ми завжди намагаємось сказати їм про Христа. Сказати, що це не ми такі добрі, а Господь не дає нам спати ночами, стукає у наші серця і дає бажання, дії та сили для цього. Я не втомлююся, мені це приємно робити!