Народження принцеси Парандзем
«Дух Господа Бога на мені, бо Господь помазав Мене благовістити сумирним… потішити всіх, хто в жалобі… щоб замість попелу дати їм оздобу, оливу радости замість жалоби, одежу хвали замість темного духа! І будуть їх звати дубами праведности, саджанцями Господніми, щоб прославивсь Господь!» (Ісая 61:1-3).
Понад 30 років тому Вірменія постраждала від сильного землетрусу, але й сьогодні ця подія впливає на добробут місцевих жителів. Багато з них втратили майно і досі перебувають за межею бідності – як родина 12-річної Парандзем.
Вони – батьки й четверо дітей – тривалий час жили в тимчасовому дерев’яному будинку на території церкви, іншого житла дозволити собі не могли. Та той дім став непридатним, і їм довелося переїхати в маленьку напівзруйновану халупу біля лісу, що дісталася в спадок від дідуся. Хатинка розташована в віддаленій гірській місцевості, там холодно й довго лежить сніг, тож добиратися до міста буває важко.
«Коли ми переселилися, наша родина перебувала в надзвичайно тяжких умовах, – розповідає мама Парандзем. – Я не могла працювати, бо доглядала за малюками, а чоловік пішов чистити корівники, адже ділянка навколо нашого дому була пасовищем. Але його зарплати вистачало лише на їжу».
Мовчазна й скромна Парандзем усе розуміла й нічого не вимагала. Вона завжди була готова поступатися молодшим.
«Через злидні я могла одягнути доньку лише в той одяг, що в’язала сама. Але я бачила, що вона комплексувала через це. Донька соромилася роботи батька. Коли однокласники розповідали про своїх батьків, вона опускала голову й мовчала», – продовжує мама.
Батько Парандзем почав виїжджати на заробітки за межі країни. Він рідко бував удома, і мамі доводилося самій піклуватися про дітей.
«Скільки себе пам’ятаю, тато – на заробітках, а мама з великими труднощами виховує нас. Мої друзі йдуть до школи в гарному одязі, у кожного є телефон. Мені було соромно за ними спостерігати. Я розуміла, що мої батьки не можуть цього купити, я й мріяти не могла, хоча дуже хотілося мати красивий одяг. І тоді я почала малювати на папері свої бажання. Я малювала принцес у такому одязі, взутті й прикрасах, які ніколи не зможу мати», — розповідає Парандзем.
Заробітки її батька дозволили купити домашніх тварин і завести невелике господарство, але красивого одягу й взуття вони так само не могли придбати.
Яскраві вбрання принцес на малюнках Парандзем створювали різкий контраст із реальністю…
Вони живуть у справжній глушині – на машині бездоріжжям до церкви їхати понад два кілометри, пішки напряму – близько 600 метрів, але обидві дороги дуже залежать від погодних умов. Тому з недавнього часу за дітьми регулярно приїжджає машина від Тренінгового центру Ванадзор, що проводить навчальні курси на території церкви. Центр функціонує в партнерстві з проєктом «Обітниця сироті» і залучає дітей та підлітків, які хочуть додатково навчатися, розвиватися й весело проводити час.
Дізнавшись про Центр від однокласника доньки, вона одразу привела трьох дітей для участі в літньому таборі. «Мене особливо потішило, що заняття проводяться в церкві – це допомогло мені згадати мої давні стосунки з Богом», — поділилася вона.
Співробітники центру звернули увагу на замкнутість і недружелюбність Парандзем. Дівчинка завжди відповідально готувалася до уроків, але не проявляла ініціативи. Її поведінка була продиктована страхами й комплексами. Парандзем стали приділяти більше уваги, за допомогою індивідуальних бесід допомагали їй набути впевненості у собі.
На одному з біблійних занять дітям розповіли, що Христос – Цар царів – народився в хліві, і Він не вважав це ганьбою, щоб ніхто в цьому світі не почувався непоміченим і покинутим. Після цього уроку Парандзем зізналася:
«Раніше я дуже соромилася через наш старий дім, погані побутові умови й роботу батьків. Але тепер я зрозуміла, що якщо Бог не соромиться, то й мені не потрібно! І я бачу, що вчителі в Центрі добре ставляться до мене – їм байдуже, як виглядає мій дім».
У серці Парандзем почали відбуватися позитивні зміни. Вона відчуває Божу опіку й знає Бога особисто, як батька. Як старша, вона почала ввечері читати для сестер і брата по одній історії з Біблії, а потім разом із ними молитися. У школі Парандзем стала більш комунікабельною та навіть запрошувала однокласників до себе додому погратися.
«Відтоді, як мої діти почали відвідувати Центр, вони не лягають спати, доки не прочитають дитячу Біблію. У мене й надії не було, що в своєму домі я почую Боже Слово. Але завдяки Центру мої діти дізналися про Бога і повірили в Нього — це найбільший здобуток у їхньому житті!» — поділилася мама.
Парандзем стала однією з кращих учениць Центру. Їй дуже подобаються заняття з тенісу та англійської мови, а також вона молиться й прагне до своєї мрії. «Я вирішила добре вчитися, мрію вступити до школи живопису, стати дизайнером одягу, щоб створювати багато різного вбрання і красиво вдягати дівчат».
Вона все така ж скромна, але її комплекс малоцінності залишився в минулому, і ці зміни дуже тішать усіх!
Дякуємо кожному, хто підтримує «Обітницю сироті» та роботу Тренінгових центрів, що фокусують увагу на сім’ях із зони ризику: малозабезпечених, переселенцях і дітей, які потребують захисту. Також завдяки роботі Центрів діти знайомляться з Ісусом і навчаються Біблії.
Як підтримати «Обітницю сироті» – деталі за посиланням!