Ластівки Божого втішення
«Погляньте на птахів небесних, що не сіють, не жнуть, не збирають у клуні, та проте ваш Небесний Отець їх годує. Чи ж ви не багато вартніші за них?» (Від Матвія 6:26).
Діти важко переживають втрату рідних, вони стають емоційно вразливими під тиском страху та невизначеності. Недавно 8-річний Андрій залишився найстаршим чоловіком у своїй родині. У нього є мама, брат та маленька сестричка, яку його тато навіть не бачив, бо загинув під час російсько-української війни…
З Андрієм та його родиною команда волонтерів Тренінгового Центру Івано-Франківська познайомилася навесні 2025 року, коли роздавали у їх селі продуктові набори та насіння для посіву в межах спец.проєкту «Їжа на кожен день».
За підтримки «Обітниці сироті» Тренінговий Центр в Івано-Франківську працює з кризовими сім’ями, використовуючи різні інструменти. Мета одна: щоб кожна родина та дитина у важких обставинах могла отримати підтримку; почала розвивати соціальні, емоційні й особистісні навички та навчалася справлятися з життєвими труднощами та стресом. Для цього дітей та підлітків залучають до корисних занять та тренінгів, зокрема проводять дитячі табори. Також під час заходів в Центрі діти знайомляться з Біблією, знаходять розуміння та прийняття, вчаться практикувати любов, смирення і наповнювати серце вірою і радістю. Сімʼї можуть отримати у Центрі гуманітарну допомогу, а в межах спец.проєкту «Їжа на кожен день» – якісне насіння овочів. Працюючи на своїх городах, родини збирають щедрий врожай, що допомагає їм самостійно піклувалися про себе.
Зазвичай жителі збираються для отримання допомоги у центрі села, але мамі Андрія було важко з малими дітьми нести здалеку продуктові набори. Волонтери проєкту мали бажання попіклуватися про цю родину, а тому завітали з пакунками і насінням просто до них додому.
От тоді мама і поділилася, що хвилюється за емоційний стан своїх синів. Андрій важко переживає загибель тата, багато плакав на його похороні і зараз намагається більше не бути «дитиною». Хлопці майже рік як припинили посміхатися, уникали ігор з друзями, були часто засмученими та «надто» дорослими. Хоча Андрію тільки вісім років, він багато працює в домі – допомагає мамі на городі, доглядає за сестричкою, годує курей та прибирає за ними тощо.
Мама хлопчика сказала, що знає, чому її сини так незвично поводяться: «Вони хочуть бути мені підтримкою та виконувати обов’язки дорослого чоловіка. Певною мірою особливо Андрій намагається виконувати обов’язки свого тата».
Жінка розповіла, що чекаючи на народження своєї молодшої дитини, вона переживала найстрашніші миті свого життя.
«Маючи двох хлопчиків, ми з чоловіком хотіли, щоб у нас народилася ще й донечка. Та коли почалося повномасштабне російське вторгнення, чоловік пішов захищати Батьківщину, – розповідає вона. – Уже на фронті він якось зателефонував між боями, і я мала змогу сповістити, що вагітна. Термін був ще досить невеликий, і ми почали обирати варіанти імен — як для хлопчика, так і для дівчинки. Планували, що коли настане строк пологів, чоловік відпроситься в керівництва, щоб бути поруч зі мною… Проте він загинув, коли я була на третьому місяці вагітності.
…Усю вагітність я проходила як у тумані. Тільки діти повертали мене до життя та усвідомлення, що потрібно жити далі… Частинки серця мого коханого б’ються в серцях наших дітей, а блиск його очей є і в їхніх оченятах».
Мама Андрія познайомила волонтерів Центру з сином. Спершу хлопчик дивився на них недовірливо, але за кілька хвилин вже узявся жваво розповідати про ластівок, які ранньою весною під дахом їхнього дому почали лагодити гніздо. Нещодавно хлопчик побачив, що пташки висиджують малят, й він з великим захопленням очікував на появу маленьких пташенят... Своєю чергою волонтери розповіли Андрійкові, що ластівки здавна є символом добробуту для прадавніх українців. Спостерігаючи, як вони обирають хати для гніздування, багато хто вбачає знак від Бога. Їх гніздечка під дахом – ніби натяк від Всевишнього, що Він поруч, що знає про біль і втрату, яку переживають люди.
Бог різними способами посилає Своє втішення. І Андрієві Господь послав ластівок.
Хлопчик погодився з волонтерами й сказав, що буде пильніше спостерігати за пташками й оберігатиме їх.
Мама Андрія щиро раділа візиту волонтерів. Вона цінувала те, що син отримав можливість поділитися наболілим та отримати підбадьорення, вона раділа підгузкам, насінню та продуктам, що їй доставили просто додому.
«Ми отримуємо невеличку допомогу від держави, але на прожиття нам тих грошей не вистачає. Тому ваші продукти, підгузки, дитяче харчування й насіння є великою поміччю та підтримкою для нас», – говорила жінка.
В родині Андрія рана від втрати батька ще дуже свіжа й болюча. Якщо хлопці памʼятають його живим, то їх однорічна сестра може побачити тата лише на фотографії. Однак попри всі скорботи та негаразди вони дбають один про одного і підтримують як можуть.
Щира відверта розмова та знайомство з життєвими історіями цієї родини заохотили волонтерів Тренінгового Центру провести табір для всіх дітей цього села, а Андрій разом з братом відвідували його щодня.
Коли волонтери завітали до родини Андрія знову, хлопці наввипередки ділилися з ними враженнями про табір, а потім так само швидко і радісно почали розповідати, як гарно в них уродили овочі та зелень. Цю городину брати виростили з насіння, наданого проєктом.
«Мені дуже сподобався ваш табір. Я вже давно так не радів і не сміявся, як під час ваших конкурсів та квестів, – згадував Андрій. – Мій брат був сумним, проте потім також повеселішав. Мені дуже смакували солодощі, якими нас пригощали. І дякую за смачні подарунки, які нам подарували в останній день. Ми любимо, коли ви до нас приїжджаєте, й хочемо, щоб наступного літа знову був табір. А також хочемо, щоб на Різдво та Пасху ви також проводили з нами час!»
Дякуємо кожному, хто підтримує проєкти «Обітниці сироті»! Дякуємо, що допомагаєте працювати із сімʼями, які живуть у скруті та долають лихі часи.
Ця родина отримала підтримку, підбадьорення та співчуття, але є ще дуже багато сімей, які чекають на нас сьогодні. Будь ласка, продовжуйте молитовно та фінансово супроводжувати «Обітницю сироті»!