Куди зникають молитви, що не отримали відповіді?
«Бо наскільки небо вище від землі, настільки дороги Мої вищі від ваших доріг, і думки Мої — від ваших думок» (Ісая 55:9).
Поки пишу цю статтю, я веду довгу розмову з подругою про те, як Бог відповідає на молитви… або радше — ні.
Так буває. Чим довше ти йдеш за Христом, тим ясніше розумієш: життя не таке чорно-біле, як розповідали у недільній школі. Насправді, все може виявитись доволі заплутаним. Хто з нас не має особистої історії про те, як ми щиро молилися про щось, що, як нам здавалося, також входить у Божу волю, але годинник пробив північ — і відповіді не було? Інколи ми справді ризикували «для Бога»: планували життя, виходячи з Його згоди на наші прохання. Переконували усіх, що цього разу син буде зцілений, що отримаємо роботу або одружимося у 2009-му, 2010-му чи 2011-му... Коли все складалося не так, як гадалося, приходило те саме відчуття, коли спалах сорому переростав у гіркоту чи розбитість.
Скажу відверто. Сам концепт Бога виходить за межі нашого розуміння, а Його думки та плани щодо нашого життя дуже рідко бувають ясними для нас. Це те, що говорить Біблія.
«Бо наскільки небо вище від землі, настільки дороги Мої вищі від ваших доріг, і думки Мої — від ваших думок» (Ісая 55:9).
Часом не зрозумієш, що саме робить Бог. Це реальність стосунків із Безмежним, Який керує всесвітом. Нам не дозволено знати покроково деталі Його великого задуму.
На щастя, ми не самі в цьому. Найвидатніші Божі мужі й жінки в історії також інколи помилялися. Вони теж «надсилали прохання на Божу Гарячу Лінію» й отримували «зайнято». Хоч вони й ходили близько з Господом, усвідомлювали: знати кожну Його думку — неможливо.
Часом ми випереджаємо Бога й чекаємо Його в місці, куди Він узагалі не збирався.
То чи залишаються молитви інколи без відповіді? Божа уважність свідчить, що ні (див. Приповісті 15:29). Він відповідає на кожну молитву — ймовірно, так само, як ми відповідаємо дітям: «так», «ні» і «ще не час». Коли здається, що молитви «вдаряються в стелю», варто зупинитися й спитати: «Боже, у який спосіб Ти відповідаєш, але я цього не бачу?» Запитай. Він покаже.
«Так говорить Господь, твій Викупитель, Святий Ізраїлів: “Я — Господь, Бог твій, що навчає тебе на користь тобі, що провадить тебе дорогою, якою тобі йти”» (Ісая 48:17).
Отримати «так» — природно чудово. Це саме те, чого прагнули, та ще й у правильний час. Усі ми святкуємо свої «так». Але, як співали Rolling Stones, «you can’t always get what you want».
«Ні» сприймається важче — і ще важче його почути. Утім, добре в «ні» те, що маємо обітницю благодаті, аби пройти через це. Згадаймо Павла, який ревно молився, щоб «колючку в тілі» було забрано. Саме тоді ми чуємо: «Благодаті Моєї тобі досить» (2 Коринтян 12:9). Інакше кажучи, вона покриє нестачу. Це обітниця Його присутності в самотності, Його сили в нашій немочі та Його миру, коли тривога бере гору. Вона заповнює прогалину.
І, що приємно, не здивуюся, якщо «ще не час» — найчастіша відповідь, особливо коли знаєш, що твоє прохання узгоджується з Божим Словом. Тут головне — терпіння й довіра. Треба вірити, що Бог не забув нас і що — як видіння Авакума — «воно неодмінно збудеться, не забариться» (див. Авакума 2:2–3). Легко сказати, важче зробити — та все ж мусимо намагатися.
Ходіння з Богом — це радше марафон витривалості, ніж короткий спринт чи вагомі досягнення.
Можливо, Він питає: «Хто скаже: хай там що – навіть коли моя воля не збігається з Твоєю, я лишаюся з Тобою?» Думаю, якби Бог молився, саме такою і була б Його молитва.
Тож справжнє запитання: чи відгукнешся ти на цей поклик? Сподіваюся, відповідь — «так».