«Відчуття, коли про тебе піклуються – неможливо переоцінити»
Багато самотніх українців, які досягли «срібного» віку, з приходом повномасштабної війни стали безпорадними сиротами. Це ті люди, які у мирний час мали змогу подбати про власні потреби, та в оточенні небезпек залишилися віч-на-віч з самотністю, хворобами та смертю...
З початку подій 2014 року хоспіс, що був заснований у місті Часів Яр, прийняв десятки самотніх людей середнього та похилого віку зі східних областей України. У 2022, рятуючи життя своїх пацієнтів, переїхав на Хмельниччину. Кілька останніх років CBN Emmanuil постійно підтримує роботу цієї установи – зокрема, допомагає із закупівлею харчів.
Ті, хто тут живе, за життя натерпілись багато. Зараз тут, у хоспісі, вони отримують всебічну допомогу та можуть гідно жити роки, дані Богом.
Олександру Миколайовичу 65 років. Він народився у Луганській області, де і провів усе життя.
Його батьки – також місцеві. Збудували дім у маленькому містечку Ірміно, куди перебралися з сусіднього села.
Жив так, як і багато хто з його однолітків: 8 класів, училище, вечірня школа, армія…
Після служби його запросили на роботу у патруль міліції, а з часом перевели у конвой Стаханівського слідчого ізолятора. Олександр Михайлович спершу думав, що працюватиме тут рік чи два, але протримався аж до пенсії – до 42 років. Тоді пішов в охорону, а потім слюсарем у місцевий інтернат – просто біля свого будинку.
У той само час обзавівся новою сімʼєю, бо з попередньою, на жаль, не склалося, хоч і залишилося двоє дітей.
Життя почало налагоджуватись, та у 2014 році його скоротили – через відмову йти на «референдум». Рідне місто опинилося під окупацією.
Ще за три роки він переніс інсульт, і це докорінно змінило усе – паралізувало одну сторону, а сім’я розпалася. Але ж Олександр Миколайович не здається! Він виїхав на територію, що підконтрольна Україні, оформив документи та вирішив дістатися Святогірської Лаври. Однак, вимушено зупинився у Попасній – у дорозі в нього вкрали документи, а на нозі відкрилася рана – трофічна виразка.
Коли закінчив лікуватися, зрозумів, що їхати нікуди. Тоді й отримав пропозицію переїхати до хоспісу у Часів Яр. Це було у лютому 2022 року – за два тижні до початку повномасштабного російського вторгнення....
Увесь цей час Олександр Миколайович майже не спілкувався з рідними, та втратив звʼязок повністю, коли загубив телефон. Зараз, у хоспісі на Хмельниччині, він майже ніколи не сидить у кімнаті – багато ходить, збирає яблука та запашні дари лісу: суницю, гриби, трави… Має з ким провести час у бесіді – тут у нього з’явилися друзі, й він оточений небайдужими до нього людьми, які підтримують та надають допомогу.
«Велика подяка всім співробітникам з “Операції Благословення”, які допомагають нам. Відчувати, що про тебе дбають – це так приємно!» – зізнається Олександр Миколайович.
Будь ласка, продовжуйте фінансово підтримувати соціальні проєкти CBN Emmanui!
Це допоможе нам і далі опікуватися роботою цього хоспісу та впроваджувати інші благодійні ініціативи!