У темні часи людяність має силу перемогти навіть голод
Згадки про голод закарбовані на сторінках України, зашиті у ДНК кожного, хто народився на цій землі. Старше покоління памʼятає Голодомор, знає з власного досвіду про часи, коли хліб був дорожчий за життя… Хто міг подумати, що майже через сто років після жахіття люди знов голодуватимуть на благословенній українській землі?
Існування людини, яка відчуває довготривалий голод, зводиться до боротьби за виживання. Поїсти. Насититись… Усі інші мрії чи плани відходять далеко на задній план.
Голод прийшов в Україну разом з російськими військовими, як і смерть, руїни, горе і злидні. Особливо відчули на собі глибину лихоліть українці, які стали заручниками близьких військових дій або окупації. Ті, у кого не було змоги залишити палаючий регіон, хоч з кожним днем виживання ставало усе складнішим...
«Магазини не працювали, грошей уже не було, а від звуків обстрілів зі стелі сипалася штукатурка. Уся моя їжа – маленький шматочок хліба. Якщо щастило, то ще консерви, – ось такими запамʼятала перші місяці Великої війни у рідному Часів Ярі 94-річна Олександра Леонтіївна. – Моя квартира на третьому поверсі, спускатися до укриття було важко. То ж, я була нагорі. Питну воду та гуманітарну допомогу приносила сусідка, коли щось отримувала від волонтерів. Але їсти можна було тільки консерви — газу, води, світла не було. Технічної води теж… Ви не уявляєте, яким же цінним був кожен шматочок хліба!»
Спогади про рідне місто наповнюються сльозами очі пані Олександри. Але зараз вона вже може й усміхатися та радіти життю. Для людини, яка бачила жахіття та голод – це велике досягнення.
На щастя, з третього поверху розбитого дому її змогли перевезти до хоспісу, а потім евакуювати у безпечніший регіон України разом з іншими пацієнтами. То ж, голод і самотність від неї відступили.
Керівники та персонал хоспісу намагаються зробити усе можливе, щоб їх пацієнти поважного віку почувалися як вдома, і Олександрі Леонтіївні тут подобається. Вона радо дотримається розпорядку дня й допомагає іншим жінкам, які віком хоч і молодші, але фізично слабші.
Щойно розмова заходить про їжу, як жінка з теплом згадує улюблені страви, із задоволенням ділиться рецептами. Дякує волонтерам «Операції благословення», які регулярно привозять до хоспісу усе необхідне для щоденного меню, не забуваючи про солодощі.
«Для смачної страви потрібні якісні продукти! – рішуче стверджує Олександра Леонтіївна, а потім із задоволенням розповідає, як смачно тут годують. – Дякую людям, які допомагають хоспісу! Передайте їм величезну подяку! Вони рятують нас, допомагають жити далі. Дякую щиро за фінанси для продуктів й смаколики, за теплі слова і турботу!»
У спогадах жінки — жалоба і сум, у розповідях про сьогодення – вдячність за людяність. Глибина пережитого болю у її очах нагадує, як важливо не втрачати віри і доброти та підтримувати один одного. Адже тепло людських сердець і щире бажання надати допомогу здатні навіть найтемніші часи змінити на краще.
«Бо голодував Я — і ви дали Мені їсти; спраглий був — і ви напоїли Мене; чужинцем був — і ви прийняли Мене; нагий — і ви зодягли Мене; хворий був — і ви відвідали Мене; у в’язниці був — і ви прийшли до Мене. [...]Запевняю вас: усе, що ви зробили одному з Моїх братів найменших, ви Мені зробили» (Матвія 25:35-36, 40).
Дякуємо кожному, хто підтримує «Операцію Благословення» та разом з CBN Emmanuil допомагає знедоленим людям відновитися! Ви можете долучитися до справ милосердя через добровільну фінансову пожертву.