Наша підтримка допомагає їм попри біль сподіватися на краще
Кожен носить в серці памʼять про найрідніших у світі людей, яких вже не обійняти. Когось забрала війна, когось – старість, іншого – хвороби, але біль від втрати членів сімʼї – найболючіший. Особливо, коли йдеться про власну дитину…
Люди, які вибралися з пекла війни, бережуть у серцях дорогоцінну памʼять про щасливе минуле та кожного, кого вже ніколи не буде поруч. Деякі з цих історій щомісяця оживають у стінах однієї євангельських церков м. Львова. Тут влаштований пункт допомоги вимушеним переселенцям, і люди йдуть сюди, щоб отримати продукти від «Операції Благословення» та духовну підтримку служителів.
Серед переселенців вирізняється високий статний чоловік зрілих років, який прийшов за щомісячною допомогою «Операції Благословення» із двома маленькими хлопчиками. Він щиро дякує за продукти, а потім розповідає про жахливе горе, яке переживає його сімʼя.
«Я народився я у Слов'янську, Донецькій області, пізніше переїхав до Донецька, де почав займатися гуртовою торгівлею. Одружився, народили дочку… А у 2014 р. прийшли окупанти. Відібрали документи, ми були змушені стрімголов тікати з рідного дому, рятуючи життя, – розповідає 58-річний Сергій Васильович. – Ось так ми й опинилися у Львові, зупинилися у гуртожитку, де живемо й досі. Але нові події зламали все наше існування.
На тлі пережитого стресу у дружини Віри у 2016 році починається запалення суглобів. Щоб зняти біль, їй роблять два уколи на місяць. Це якісні й дієві ліки, але їх вартість 28 000 гривень, і усі заощадження, що ми заробили і накопичили за життя, ми вкладаємо у їх придбання. З того часу, як заощадження закінчилися, Вірочка мучиться цілодобово...
Та жахливе непоправне горе сталося у червні цього року… Наша донька померла у лікарні. У абсолютно здорової дівчини раптово відірвався тромб й пішов у кишківник. Коли ми потрапили до хірургів, лікарі сказали, що не можуть її врятувати, тому що внутрішні органи вже атрофовані. Кілька наступних днів вона повільно згасала на наших очах, усе усвідомлюючи…
Я вже давно опікун для моєї дружини, але тепер маю величезну відповідальність ще за двох дітей моєї доньки, які залишилися сиротами.
Зараз оформлю на них опікунство. Моя мета – виростити їх, вивчити, щоб вони закінчили школу та здобули хорошу освіту.
Ще прагну зробити так, щоб моя лежача дружина Віра почала бігати. Мрію, щоб вона перестала мучиться. Щоб нарешті змогла вночі поспати. Біль настільки жахливий, що вона забувається о 5 ранку, а прокидається вже о 7, а безсоння небезпечне для неї. А ще вона безупинно плаче за донькою... Це жахливе горе, що для неї глибше і болючіше, ніж той постійний біль, що вона відчуває. Я теж ледь тримаюсь зовні, а всередині ридаю…
Поки моє серце б'ється, я робитиму все, щоб назбирати дружині на операцію.
На заміну двох суглобів нам треба понад 14 000 євро. Половину суми ми вже зібрали – економимо на всьому, живемо «копійка до копійки»… За кілька наступних місяців треба знайти наступну частину, і я зроблю для цього все, що тільки зможу.
Я мрію про день, коли моя кохана дружина встане з ліжка, і ми вчотирьох з онуками підемо гуляти містом! Я вірю, що це можливо! Адже якщо це неможливо, то для чого таке життя – суцільна чорна смуга?
Я безмежно вдячний «Операції Благословення» за необхідні для нас продукти! Тільки завдяки вам ми все ще тримаємося на плаву! Завдяки продуктам ми не голодуємо і можемо сподіватися, що зекономимо ще трохи більше і можемо зібрати гроші на життєво необхідну операцію.
Дякую за допомогу! Дякую за їжу!» – щиро каже Сергій Васильович.
«Операція благословення» в Україні передає цю подяку європейським та американським благодійникам, а також кожному українському партнеру, за добрі серця, небайдужість та регулярну допомогу українцям! Розподіляючи допомогу, ми постійно зустрічаємо людей, яким було б важко вижити без нашої спільної підтримки!
Ви можете долучитися до допомоги українцям разом з «Операцією Благословення»! Подробиці за цим посиланням!