«Я поховала в Маріуполі мінімум 15 сусідів»
«Я поховала мінімум 15 сусідів… Кожного ранку, коли я виходила у двір, щоб роздобути води та їжі, я боялася, що мені знов буде потрібно когось мертвого ховати», – розповідає Ліна.
Ліна у минулому – мешканка Маріуполя. Ми познайомились, коли привезли їй продуктовий набір від небайдужих глядачів шведського телеканалу Kanal 10, які зібрали кошти на гуманітарні потреби України.
Минуло два роки, як Ліна виїхала з рідного міста, але її болісний погляд говорить, що пережиті жахи не забудуться ніколи. Ліна з тугою згадує дні під інтенсивними російськими обстрілами та людей, яких ніколи більше не зустріне.
«Ми були спраглі і голодні. Багато з моїх сусідів, які виходили надвір, не повернулися назад. Люди гинули від осколкових поранень, від ракетних обстрілів та авіабомб, що російські літаки скидали просто на житлові будинки. А дехто вмирав і від хвороб та серцевих нападів...
Уявіть: березень, мороз, земля замерзла, двері квартири привалені після розриву снаряду… Виходиш з підвалу на вулицю, а в будинку навпроти вже немає під'їзду, замість нього наскрізна дірка, крізь яку можна ходити. І багато поранених та загиблих. Не залишиш же мертвих людей просто так лежати на вулиці. Тягнеш за руки бездихане тіло... Лопат не було, і яму не було змоги викопати. Ось ми й складали один за одним людські тіла гіркою під деревом.
Не знаю, як я не збожеволіла там… А може, і зійшла з розуму. Багато чого не пам'ятаю…
Ще пам'ятаю, як сильно хотілося пити. Якось ми з сином ослаблені пішли шукати струмок і знайшли джерело води з черв'яками. Набрали в пляшки, йдемо додому, а тут біля нас приліт ракети… І величезна воронка. Я ніколи не бачила такого... Величезні дерева з корінням вибухом виривало, і дерева летіли вгору. Ми залишилися живими, бо вибуховою хвилею нас відкинуло далеко від воронки».
У палаючому Маріуполі Ліна провела кілька місяців, щодня спостерігаючи, як росіяни перетворюють квітуче місто на сірий цвинтар.
Вона пережила смерть хрещеного сина, якого вбило ракетою у власному домі. Ледь вижила під час багатьох прильотів. Ризикувала здоровʼям, вживаючи зливну воду з опалювальних труб. Замерзала, коли в березні випав сніг, але водночас раділа, що зможе розтопити його і нарешті випити ковток води…
Ледве не втратила рідного сина коли в їх квартиру залетіли осколки від вибуху. Хлопця врятувала товста Біблія, яку він у ту хвилину тримав у руках. Книга понівечена, син – цілий.
Сьогодні її син служить добровольцем у ЗСУ, а Ліна живе у притулку для вимушених переселенців у маленькому містечку на Івано-Франківщині. Вона все ще намагається прийти до тями від пережитого. Щодня усіма силами намагається зберегти здоровий глузд та чекає сина. Згадує мирне життя у Маріуполі та доглядає кота, який так само як і вона, врятований із попелу. Ліна щиро вдячна небайдужим жителям Скандинавських країн за турботу та надані пожертви, на які, зокрема, був закуплений цей величезний продуктовий набір, що вона зараз безоплатно отримала.
«Щиро дякую глядачам телеканалу Kanal 10 за турботу! Завдяки таким людям, як ви, я все ще тримаюся і вірю, що добро переможе! Тільки завдяки вам я зараз маю їжу, адже роботу я втратила, а до пенсії далеко. Виживаю за рахунок гуманітарної допомоги!» –
дякує жінка.
Передаємо її подяку кожній щедрій людині, хто долучився до допомоги українцям! У якому б куточку світу ви не були, якщо бажаєте підтримати таких беззахисних переселенців, як Ліна, то можете зробити добровільну пожертву за посиланням. Щиро дякуємо!