Продукти – найперше, у чому мають потребу ВПО
За два роки повномасштабної війни тисячі релігійних, державних та громадських організацій перетворилися на прихистки для постраждалих від війни. У таких центрах зустрічаються мешканці і Херсонщини, і Донбасу, їх усіх обʼєднує спільне горе та схожі проблеми. Вимушені переселенці потребують всебічної підтримки, але найперше – те, що необхідно для буденного життя: продукти, одяг, гігієнічні засоби…
Близько 100 центрів допомоги ВПО регулярно отримують гуманітарну допомогу від «Операції благословення» – міжнародних партнерів CBN Emmanuil. Також адресно щомісяця через центри сімʼям ВПО надаються продуктові набори.
Через один з прихистків, що розміщений просто у приміщенні церкви, нещодавно отримали допомогу три покоління сімʼї переселенців з Олешків (Херсонська область): жінка на імʼя Катерина, її чоловік та діти – 10-річний син та 7-річна донька, а також батьки чоловіка. Ця сімʼя пережила в рідних Олешках кілька жахливих місяців регулярних обстрілів та окупації, а старше покоління побачило моторошні наслідки підриву Каховської ГЕС.
Зараз вони живуть у шостій за рахунком орендованій квартирі, але щиро радіють тому, що мають, і називають дивом те, що їм усім вдалося врятуватися.
«Росіяни захопили Олешки та весь лівий берег у перший день війни. О 9-й ранку вже йшли бої за Антонівський міст, а це єдина дорога на Херсон, і ми не змогли одразу виїхати.
Майже одразу залишилися без електрики та газопостачання, і залишок зими провели в будинку повністю одягнені та взуті. Але бути в домі було добре! Набагато гірше, коли за регулярних обстрілів були змушені ми з дітьми постійно сидіти у підвалі. Біля ліжка я поставила мішок з дитячими теплими речами, і як тільки вночі починалися вибухи, ми усі бігли з мішком у підвал. Потім поступово почали звикати до обстрілів та прийняли рішення хоча б уночі спати у ліжках, а не сидячи у льоху. А трохи пізніше звикли й до денних обстрілів, і звуки стрілянини вже стали фоном побутових справ.
Скоро у місті настав продуктовий колапс. Усе постачання було через міст, а він був захоплений. Навіть за великі гроші їжу купити було неможливо. Коли “Червоний хрест” привозив допомогу, у черзі по продукти потрібно було стояти 4-5 годин на холоді під обстрілами.
Росіяни регулювали життя міста та владу. Ми мали свій бізнес – станцію тех.обслуговування автомобілів, і розуміли, що настане час, коли будемо змушені ремонтувати їхню військову техніку, а ми не були готові до цього. А ще багато людей забирали людей у полон. Мого знайомого – безневинного чоловіка з інвалідністю – засудили за шпигунство. Він зник безвісти, а потім ми побачили фотографії із суду у Севастополі. Колись статний накачаний чоловік перетворився на скелет…
Це все підвело нас до остаточного рішення виїжджати. Останньою краплею стали події одного вечора, коли дуже близько – просто у дворі – ми почули гучний звук, що швидко наближався. Ми усі просто стиснулись в грудочку від жаху… Якщо це ракета, то нам настав кінець… Але, на щастя, це виявився військовий літак, який приземлився практично біля нашого дому. Та страх не відпускав, і наступного дня ми наважилися виїжджати будь-якими шляхами. Це був квітень 2022 року.
По дорозі ми усі стали віруючими – молились навіть ті, хто не вірив. Ми знали, що багато людей було розстріляно під час спроби евакуюватися. Зважитися на виїзд дорівнювало погодитись на вірну смерть. Але й залишитися – це теж ризик смерті та полону…
На узбіччях бачили безліч розстріляних і спалених машин. Кожні 10 метрів – російські блокпости. Дороги заміновані, зупинитися і вийти на узбіччя з дітьми в туалет не можна, бо це ризик підірватись на міні. Вночі було найгірше. Нас шестеро у машині, плюс речі... Діти отруїлися, втомилися, хотіли їсти та спати, але купити продукти чи орендувати житло було практично неможливо… Мене, як маму, трясло, що я нічим не можу допомогти їм. Та нам вдалося виїхати!
Батьки також виїхали, але трохи пізніше. Вони були в Олешках, коли підірвали Каховську ГЕС. Їх дім на віддаленій околиці міста – це і врятувало їхні життя. Але вони встигли побачити багато потопельників, про яких світ не дізнається ніколи. Росіяни забороняли фотографувати наслідки повені, відбирали сім-картки та телефони. Невідомо, скільки загалом людей зникло безвісти або у полоні, а скільки серед них досі живі.
Я радію, що ми усі вже в безпеці, але тепер ми зіткнулися з іншим – бездомність та постійні злидні. Ми змінили шість квартир та чотири школи. Доля біженця нелегка, особливо, коли ти залишився без джерела доходу. Реєструєшся у новому місті, виплати ВПО затримують… а ваші продукти – справжній порятунок! Для нас дуже важлива продуктова підтримка, що ви нам надаєте!
…Ви знаєте, я зараз так сильно радію речам, що раніше були природними! Тішуся, коли дають чай та олію.
Раніше як олія закінчиться, то побігла б до магазину і купила б не замислюючись. А тепер ми у ситуації, коли немає можливості сказати: «Зараз куплю». І коли тобі це усе принесли, ти вже такий щасливий! І сам факт, що хтось про тебе подумав, вже гріє душу. Це дуже важливо і цінно!
Уся моя сім'я висловлює щиру подяку “Операції благословення” за те, що не кидаєте таких людей, як ми. Бажаю, щоб ви ніколи не переживали те, що нам довелося пройти. Бажаю мирного неба, їжі в тарілці, міцного здоров’я, і щоб у ваше життя ніколи не прийшла окупація. Будемо жити завдяки Богу і вам! Дякую!» – розповіла пані Катерина.
Щиро дякуємо кожному, хто докладає свої фінанси та зусилля до благодійності разом з CBN Emmanuіl! Ця підтримка допомагає багатьом людям пройти з гідністю найважчий період у їх житті!
Ви можете долучитися до допомоги звідти, де ви є – з України або з будь-якого куточка світу.
Переходьте за посиланням та зробіть свій внесок!