Звичка радіти кожному дню життя не дається просто…
До «великої війни» хоспіс у м. Часів Яр був теплим домом для самотніх стареньких. Останні півтора року заклад став вимушеним переселенцем – як і люди, які проживають у ньому свої останні роки чи навіть дні. Хоспіс переїхав у більш безпечне місце України – якомога далі від війни та вогню, але памʼять його мешканців повна згадок про минуле життя та туги за померлими рідними. Кожен новий пацієнт хоспісу потребує часу, щоб навчитися заново жити у теплі та ситості, приймати турботу та радіти кожному дню життя…
Петро Петрович прожив 94 роки у маленькому містечку на сході України – м. Часів Яр, що на Донеччині. Та зараз це місце окупанти рівняють з землею, усі, хто міг, давно виїхав…
Чим він займався усе своє мирне життя? Більш як 40 років працював водієм бульдозеристом на кар’єрах Часовоярського гірничодобувного комбінату. З коханою прожили разом майже 70 років, народили та виростили чотирьох синів…
Однак, свій 95-й рік від народження він зустрічав у Дніпрі. Один. Дуже незвично було самому святкувати, але він пережив їх усіх – дружину та синів. Молодший син помер останнім – навесні 2023 року, а старші пішли з життя задовго до цього. Ось така «життєва математика»…
Людям «срібного» віку дуже важко самим. Їм потрібне турботливе оточення, хтось, хто допоможе у побутових питаннях, і що не менш важливо – той, з ким можна просто поспілкуватися – «поговорити за життя». То ж, евакуювавшись до Дніпра, Петро Петрович шукав місце для постійного проживання. Мріяв, щоб було безпечно, тепло й хоч інколи дозволяли курити десь на подвір'ї. Бо палить вже понад 75 років – коли радіє, сумує, нервує або голодний. Так і не зміг позбутися шкідливої звички.
Він щиро зрадів тому, що деякі мрії збуваються, коли потрапив до хоспісу в с. Сокілець.
«Коли я приїхав до хоспісу, то в першу чергу виспався та добре поїв, а потім з задоволенням почав розповідати про своє життя усім своїм товаришам по нещастю. Мене здивувало, що в хоспісі триразове харчування – дуже розкішні порції, різноманітне і повноцінне харчування! Це справді як у пʼятизірковому готелі. Хоча ні, в готелях так гарно не годують! – дивувався дідусь. – Я дуже вдячний американцям з “Операції благословення” за стабільність і щомісячну допомогу хоспісу продуктами!»
За час перебування у хоспісі у Петра Петровича зʼявилася нова звичка. Це не тільки не шкодить здоровʼю, а навпаки – має позитивний вплив на його емоційне та фізичне самопочуття. Після смачного обіду він любить вийти на двір та якийсь час просто сидіти, гріючись під теплим сонечком. Споглядає світ навколо та насолоджується осінніми теплими вечорами. Радіє, відчуваючи турботу людей, які його оточують.
Міжнародна організація «Операція Благословення» (Operation Blessing) щомісяця підтримує цей хоспіс для літніх переселенців. Ми дуже вдячні нашим міжнародним партнерам за це! Також щиро дякуємо кожному українцю, хто вірно переказує кошти на соціальні проєкти CBN Emmanuil, щоб такі вимушені переселенці як Петро Петрович, були врятовані від голоду і холоду. Ваша допомога неймовірно важлива!
Підтримати пожертвою соціальні проєкти CBN Emmanuil