Смуток та радість деокупованої землі
Звільнені від російської навали українські селища навіюють водночас і радість, і смуток. Радість приносить думка, що це знов вільна українська земля, що запеклою боротьбою відвойована від загарбників. Смуток – бо тут всюди руїни та згарища, й на це важко дивитися без болю. Та тутешні хати, хоч переважно похилені та побиті осколками, але затишно прикрашені фіранками, а у дворах знов квітнуть квіти.
Саме в таких селищах на півдні України – хоч і пошкоджених, але вільних – регулярно здійснюється роздача безплатного хліба від «Операції благословення» – служіння CBN з Америки.
На дорозі крізь село Лепетиху не видно жодної людини. Це не дивина, адже усі місцеві давно чекають біля сільської ради машину, що до стелі набита запашними буханцями. Люди спокійно стоять у черзі поруч з невеликою будівлею, прикрашеною вишитими рушниками. Поки час – розмовляють про те, як відновлюватись після війни.
Місцева мешканка Лариса Нефьодова щиро відгукується на питання, чи хоче вона подякувати американським друзям України за хліб.
«Війна дуже жорстоко вплинула на наше життя. Нас бомбили щодня, доводилося спати у холодному підвалі. Але це пів біди. Для мене було найстрашнішим те, що ракети полетіли на нас одразу після операції мого батька. Він був немобільний та нерухомий. У буквальному значенні слова я носила його на собі сходами в підвал, а потім підіймала вгору зі сховища. Для мене це було як справжнє пекло. Тільки уявіть: по даху торохтять шматки снарядів, що розірвалися, відчуваєш як падають уламки… Єдине бажання – швидко бігти у сховище, але я не можу, адже треба нести тата. Мені дуже страшно згадувати про цей кошмар... А ще на війні щодня відбувається щось нове. Нове та жахливе. Новий вид зброї, вибухи, літаки... – розповідає пані Лариса. – Ми не вірили, що зможемо це пережити. Але, як бачите, Бог помилував! А потім вижили завдяки вам. Американці з «Операції благословення» мають дуже великі серця! І неймовірно добру душу. Я точно знаю! Коли ви привезли нам перший хліб, в мені спалахнуло світло надії. А коли продовжили регулярно завозити – це світло не згасає! Воно стає яскравішим й дає радість та спокій душі. А ще впевненість у тому, що все обов'язково буде добре!» – плаче Лариса, завершуючи монолог…
Ось так само зі сльозами на очах багато хто з місцевих повертається додому з хлібом. Знов смуток і радість водночас. Смуток – бо ніхто з них не обирав цих обставин й не був готовий рахувати смерті серед знайомих та рідних, укриватись від небезпек та спостерігати свавілля зла. Але поруч з ним – радість! Бо сьогодні вони мають свіжий хліб на столі, і тут, на території випаленої землі, він сам по собі – свідчення Господньої любові, надії та прийдешнього мирного життя…
Дякуємо кожному з вас, хто підтримує гуманітарні проєкти CBN Emmanuil! Просимо – згадуйте жителів звільнених українських земель у молитві, а також співробітників та волонтерів наших гуманітарних напрямків.
А ще – будемо вдячні, якщо ви захочете приєднатись до добрих справ добровільною фінансовою пожертвою!