Переселенці з міста-привида: «Поїдемо ми, і завтра тут нікого не залишиться…»
Ракета прилетіла неподалік їх щасливого дому у Бахмуті, й вони опинилися просто на вулиці. Подружжя врятувало від смерті лише те, що вони у ту мить ховалися в підвалі…
У світі, де ще недавно жила Ольга, панували мир і любов. Вона працювала маляром у Бахмутському тролейбусному ДЕПО, купили з чоловіком дім за свої чесно зароблені гроші – планували як вийдуть на заслужений відпочинок, доживати у ньому довге щасливе життя…
Але єдине, що подружжя не врахувало – війна. Повномасштабне російське вторгнення наповнило їх життя страхом та чередою випробувань.
«Коли війна почалася, ми не дуже хотіли покидати свій рідний дім. Я взагалі домосідка, й не дуже любила кудись виїжджати. Думала так: якщо поїхали наші сусіди, а сьогодні поїдемо ми, то завтра тут нікого не залишиться… Та ключовим моментом для моєї евакуації в травні 2022 року став приліт ракети біля будинку. Наше життя врятувало тільки те, що в той момент ми були у підвалі. Коли прилетіла ракета, у повітря піднялося каміння та величезні шматки асфальту, були й уламки ракети – розміром з голову людини…
Влітку 2022 року в Бахмуті вже не було води, світла і газу. Й у вересні, коли були суцільні прильоти, виїхав і чоловік. Донька з онуком евакуювалися до Польщі й досі там перебувають.
У лютому 2022 року, ми не могли повірити, що це почалася така велика війна. У той жахливий день я як ні в чому не бувало, працювала у тролейбусному парку маляром, як і зазвичай. Та подзвонив брат з Маріуполя, каже: “Олю, у нас війна!”
Я ніяк не могла цього усвідомити. Якщо чесно, відбувалися настільки жахливі події, що в мене відібрало пам'ять. Зовсім не пам'ятаю, що відбувалося у перші дні. Скільки разів намагалася подумки повернутися в події тих днів, та геть нічого не пам'ятаю, й все. Настільки шокуючі події відбувалися, що мозок заблокував усвідомлення та спогади, аби я не з’їхала з глузду…
Ми втекли від війни з рюкзаком в одній руці та з котом в іншій. Спочатку боялися, що якщо і ми виїдемо з Бахмуту, то скоро там нікого не залишиться. Але сталося дещо набагато гірше – наше місто перетворилося на привида. Всі домівки розбомблені й зрівняні з землею. Зараз там не просто немає людей і тварин – більше немає навіть й тіні і сліду, що ми усі колись там жили…
Ми евакуювалися до Дрогобича Львівської області, й відчувалося, що тут набагато безпечніше. Але тут зіткнулися з іншою проблемою – дороге житло і вселюдне безробіття. Зараз роботу складно знайти навіть молодим, а мені 54 роки, не беруть навіть на посади, що дуже низько оплачуються. Це велика проблема не лише для мене, а й взагалі для жінок 50+ віком – до пенсії ще далеко, а на роботу не беруть. От і живемо надголодь. Виплати для переселенців – це близько 50 доларів, ледве вистачає на оренду житла. А з голоду не помираємо тільки за рахунок ваших продуктових наборів від «Операції благословення».
Для мене дуже цінно, що ви допомагаєте їжею, ще й душевно підтримуєте! Таким чином я розумію, що я не сама з бідою віч-на-віч, і це головне, що не дозволяє впасти духом, дає сили піднятися і жити далі. Я буду вірити та сподіватись на скору перемогу, інакше без вас нам не вижити… »
Війна «виселила» просто на вулиці мільйони українців. Люди залишилися без домів і роботи, без засобів до існування. Вони переживають складні часи, й змушені постійно боротися з лихоліттями, що сунуть на них одне за одним…
Вимушені переселенці потребують підтримки! Завдячуючи фінансовій допомозі «Операції благословення», тисячі родин ВПО регулярно отримують гуманітарну допомогу. Сімʼям надається продуктовий набір, що дозволяє жити не голодуючи.
Дякуємо «Операції благословення» за щедрі серця і таку потрібну зараз допомогу українцям! Також щиро дякуємо усім українським партнерам CBN Emmanuil за вашу вірність у фінансовій підтримці, допомогу у поширенні добра і милосердя!
Нехай Господь поблагословить кожного партнера CBN Emmanuil щедрими дарами небес й дасть відповідь на усі земні потреби!