«Обітниця сироті» допомагає дітям групи ризику досягати мрій про щасливе майбутнє

Життя 18-річної Яни до знайомства з «Обітницею сироті» було дуже схожим на те, як живе більшість дітей, які потребують соціальної адаптації.

Дівчина народилась у селі на Вінниччині. Свого батька не знає, а мама зловживала алкоголем, тому її переважно виховували дідусь та бабуся. Вдома часто збиралися п’яні компанії, й з часом молодій дівчині стало там небезпечно. Яна не відчувала захисту з боку матері, тому вирішила втекти. На короткий час її прийняли до себе родичі, але згодом вони попросили дівчину шукати собі прихисток де-інде. Яну взяла до себе знайома молода жінка з церкви, але і там дівчина не могла довго втриматись, бо знайома вийшла заміж й почала влаштовувати власне сімейне життя…

Коли Яна почула від знайомих про Транзиційний Будинок, вона вже навчалась у Вінниці. Дівчина сама прийшла до притулку з проханням взяти її на проживання: «Мені більше немає куди піти, від мене усі відвернулись. Мені немає на кого розраховувати й остання моя надія – це ви», – говорила вона.

Звісно, її прийняли. Дівчина була у поганому стані – фізично та емоційно виснажена від частого недоїдання та постійного стресу. Вона практично ні з ким не розмовляла, вдягалася тільки у одяг чорного кольору. Хоч Яна і відвідувала усі заходи, що організовували у притулку – в тому числі читання Біблії та розбори Слова Божого, – однак трималась відсторонено та ніколи не проявляла ініціативу. Складалось враження, що вона не хотіла заводити нових друзів, натомість чекала, коли її знову зрадять й вкажуть на двері.

До того ж Яна знаходилась у складному фінансовому становищі. Її маму не позбавили батьківських прав, й дівчина не мала ніяких пільг. Однак, вона боялася скаржитися на жінку, адже розуміла, що тоді до сирітського будинку потраплять її менші братики та сестрички.

Найперше, на що звернули увагу у Транзиційному Будинку – це відновлення здоровʼя дівчини. Яну постійно підгодовували смаколиками, давали їй можливість більше відсипатись та відпочивати. Потім дівчина пройшла обстеження у різних лікарів та отримала ліки. Особливо перший час співробітники намагалися приділяти їй більше уваги, частіше залучати до спілкування, влаштовували приємні сюрпризи – як от похід до кав'ярні.

Яна побачила щире бажання їй допомогти, й з часом сама почала більше контактувати з людьми, які її оточували. Яна зрозуміла, що в Транзиційному Будинку її не образять, й поруч з нею ті, кому вона може довіряти. Вона почала відвертіше ділитись враженнями та думками, а з часом навіть тим, що турбує її серце. До того ж, вона пройшла лікування, що покращило її самопочуття. Це теж сприяло тому, що дівчина почала з радістю проявляти ініціативу – будь-то домашні справи чи якісь заходи.

На розборах Слова Божого дівчина почала слухати серцем. Вона збагнула, що все, що наразі відбувається в її житті – це прояв Божої любові через людей, яким вона небайдужа.

То ж Яна все частіше почала відвідувати церковні служіння та зустрічі з християнською молоддю.

«Я й раніше до церкви ходила, але я робила це чисто зі своєї якоїсь вигоди. І лише тут я зрозуміла суть, чому важливо відвідувати церкву та відповідати людям тією ж безкорисливою любов'ю, що мені посилає Бог через наставників з місії», – каже Яна.

За рік проживання у Транзиційному Будинку дівчина дуже змінилась. Стиль її одягу став кардинально іншим, й тепер в її гардеробі речі лише яскравих кольорів. Але найважливіше, що світло потрапило у глибину її серця. Вона перетворилася із проблемного замкненого у собі підлітка на світлу особистість з масштабними планами на життя.

«Я раніше жила одним днем. Якщо точніше, то я просто існувала весь день до вечора з думкою: "Боже, за що це все мені?" А тут я проживаю кожну хвилину й насолоджуюсь нею. Тепер я кажу: "Боже, дякую Тобі за все, що я маю!" – ділиться Яна. – Тут я навчилась мріяти. Я навчилась довіряти людям та служити їм. І я хочу нести у світ добро!»

Яна дуже старанна, вона має прекрасні успіхи у навчанні й постійно опановує усі можливі навички – хоче бути розвиненою у різних напрямках. Зараз дівчина служить людям, адмініструє сторінки Церкви у соціальних мережах, а ще за кожної можливості намагається допомагати тим, кому потрібна допомога. Вона постійно готує щось смачненьке і часто пече солодощі. Згадує, що раніше, до життя у притулку, її постійно сварили за те, що вона переводить продукти, коли вона пробувала щось приготувати. А тут ніхто не сварить – навіть якщо щось не вдасться! Навпаки – підбадьорюють, що наступного разу точно вийде ще смачніше!

Яні дуже подобається подорожувати – разом з наставницею та іншими дівчатами з притулку вона відпочивала у Карпатах та їздила на екскурсію до Києва. За її словами, враження від поїздок залишаться з нею на все життя! Та зараз дівчинка мріє відвідати США – це її найбільше бажання. Яна активно вчить англійську, що, звісно, не зовсім просто, адже мрія не лише коштує грошей, а й потребує великих зусиль. Проте, Яна каже, що навіть такі маленькі кроки, як вивчення мови, наближають її до омріяної Америки. Ми молимось, аби це бажання швидше стало реальністю!

«Ви мені стільки всього показали! Я навіть не думала, що за один рік проживання у вас моє життя так кардинально зміниться! Та найбільше я вдячна за те, що ви показуєте приклад добра навіть у такий складний час – війну. Ви показали мені світлу сторону світу, й тепер я буду її триматись. Дякую, що відкрили мені Бога, а Він витягнув мене із темряви!» – ділиться Яна.

А ми своєю чергою дякуємо Господу та «Обітниці сироті» за можливість впливати на долі покинутих дітей – надавати їм всебічну підтримку та допомагати з вибором майбутнього життєвого шляху!

Будь ласка, продовжуйте підтримувати «Обітницю сироті» добровільними пожертвами!

Вам сподобалася стаття? Читайте інші історії про добрі зміни у житті дітей!
- Всебічна підтримка сімʼї та доступ до освіти – найкращий внесок у майбутнє дитини групи ризику
- Бог, батько і «Обітниця сироті» допомогли підлітку почати життя з початку
- Дивовижне життя не сховати за стінами
- Турбота про Марію