Хоспіс з Часів Яр став теплим укриттям для знедолених та самотніх
Довге – «насичене днями» життя – це щастя і Божа благодать. Переважна більшість людей погодиться з цим. Однак, навряд чи серед цих людей будуть самотні старенькі, які прожили довге життя, але залишись беззахисними перед лицем війни…
Олександра зустрічала свій 93 рік 1 травня 2023 року. Цій жінці довелося «святкувати» під обстрілами, здригаючись від вибухів у своїй квартирі на третьому поверсі у в місті Часів Яр, що під Бахмутом. Зі стелі сипалася штукатурка, стіни дрижали, а на столі лежало те, що було її святковою вечерею – маленький шматочок хліба та консерва.
Сьогодні Олександра у безпеці, вона перебуває у хоспісі, що також евакуювався з любого її серцю міста. Зараз їй є, де виспатись у безпеці та поїсти свіжої гарячої їжі. Та страшні згадки про недалеке небезпечне минуле залишаться з нею назавжди – як і спогади про інші дні насиченого життя.
Вона може довго розповідати, як проводжали на війну її тата у 1941 році. Після повернення його називали «щасливчик», бо він отримав поранення та був єдиний, хто залишився живим з їхньої вулиці. Згадує, як молодою дівчиною приїхала із Саратовської області до Кривого Рогу для участі у змаганнях, й зустріла своє кохання. Як разом вони переїхали до Часів Яр, де вона працювала у дитячому садку аж до самої пенсії. Так, Олександра має багато щасливих спогадів, як і будь-хто з її однолітків.
Останні півтора року «великої війни» вона мало ходила – квартира на 3-му поверсі, й спускатися у сховище було нелегко. Питну воду та коробки з гуманітарною допомогою їй приносила сусідка та волонтери. Але їсти можна було тільки готову консервовану їжу, бо світла, води та газу вже давно не було. Як вона вижила? Лише дивом.
При цьому, вона не хотіла, щоб до її оселі вдерлися мародери й відмовлялася евакуюватися з-під обстрілів. Погодилася виїхати лише коли в дах потрапив снаряд.
«Я дуже схудла за рік без гарячої їжі і питної води й суттєво ослабла. Відчувала, що мені ніби настає кінець. Понад рік без нормальної їжі й води. Я не знала і не гадала, що десь в Україні є шматочок землі, де немає таких обстрілів і є така смачна і здорова їжа. І гаряче харчування не раз на тиждень, а тричі на день, уявляєте?! Завдяки “Операції благословення” в хоспісі тут дуже добре годують, і я планую ще набрати вагу», – усміхається Олександра.
Жінка щиро радіє усьому, що зараз бачить навколо себе. Вона не перестає дякувати, коли тричі на день тарілки пацієнтів хоспісу наповнюють свіжозвареними стравами.
Нещодавно організатори хоспісу дізналися, що її квартири більше немає. Вони ще не знають, з якого боку підійти і як правильно сказати їй про це. Бо ця літня жінка тільки-но почала відходити від ступору і радіти життю.
Дякуємо «Операції благословення» за регулярну допомогу хоспісу продуктами, дякуємо вірним партнерам з усієї України та світу за фінансові пожертви! Дякуємо за те, що ви стабільно продовжуєте допомагати, щоб знедолені та самотні перебували у ситості, теплі й безпеці!
Бажаєте приєднатися? Будь ласка, перейдіть за посиланням.
Читайте ще історії:
- Олешки: вижити майже неможливо
- Переселенці з міста-привида: «Поїдемо ми, і завтра тут нікого не залишиться…»
- Звичка радіти кожному дню не дається просто…