«Ми втратили усе, але відчуваємо постійну підтримку…»
Сєвєродонецьк ─ центр Луганської області та хімічної промисловості України. Однак, у травні 2022 р., станом на трохи більше ніж сотий день від початку повномасштабного вторгнення російських військ, місто майже зникло з лиця землі. Більшість містян виїхали, а на вулицях руїни, обстріли, точаться жорстокі бої…Приблизно 90% Луганської області окуповано російськими загарбниками…
До 2022 року місто налічувало більше 100 тисяч жителів, одна сьогодні майже усі ці люди стали безхатченками, бо там тепер усюди руїни... З перших пострілів у 2014 CBN Emmanuil підтримує жителів стражденного Донбасу продуктами, дровами, надає медичну та духовну підтримку, допомагає евакуювати цивільне населення у безпечніші регіони України. З військовим вибухом 2022 р. масштаби гуманітарної допомоги також вибухово збільшились… Допомагаємо жителям Донбасу, й серед них є багато сєвєродонеччан. Багатодітна мама Тетяна Щурова – одна з них.
«Ми за мить залишилися без житла та роботи, без дорогоцінного нам життя, Діти вмить опинилися без звичного навчання, шкільних друзів розкидало, діти були у стресі. Закінчилося стабільне та радісне життя… ─ згадує Тетяна. ─ Мені о 5-й ранку зателефонували і сказали терміново збиратися, я почула вибухи, і діти почали плакати, питали: “Мама, це грім?” І я відповідаю: “Грім, треба сховатися у ванній”. А вони не розуміють, питають, навіщо від грому ховатися… Довелося якось їх заспокоювати. Але старший 9-річний син, звичайно, все зрозумів і сказав: “Мама, давай швидше їхати”…
Коли я виглянула у вікно, то жахнулася, побачивши натовпи людей з сумками та валізами. Моє місто спорожніло за пів дня. Ми евакуювалися з чотирма маленькими дітьми, молодший ще немовля. Їхали чотири доби, об’їжджали довгі дороги, щоб не потрапити туди, де йшли бої. Дитина захворіла, мучилася з температурою, потім у дітей отруєння, температура по черзі… Це була дорога випробувань та небезпеки заради життя. Та ми рухались далі, бо хотіли жити, ми не хотіли втратити кінцівки, як багато наших земляків, ми не хотіли вмирати,і саме тому зважилися на складний крок евакуації. По суті, ми їхали в нікуди....
Але…ви знаєте, відколи я повірила в Бога, я нічого не боюся. Мене чоловік заспокоював: “Уяви, що це ми тиждень відпочинемо в горах. І справді, дуже тішить, що тут не рвуться снаряди, а ми не прокидаємося під звуки сирен і свист ракет. Нас дуже добре прийняли на Західній Україні! Обігріли, нагодували, напоїли, спати поклали ─ так кожного дня. Відчуваємо постійну підтримку, і це дуже важливо, бо роботи ми втратили, а державної допомоги поки що не отримали.
Нас тут чудово годують! Дякуємо за добре серце представникам Асоціації «Еммануїл» (CBN Emmanuil) за те, що регулярно привозите нам солоденькі фрукти та свіжі овочі. Дякуємо з усього серця!
Сьогодні, у вигнанні, коштів для існування ми вже не маємо. Але, попри усе ми віримо, що все закінчиться: ми повернемося до Сєвєродонецька і знову почнемо все спочатку: відбудовувати житло та своє життя. А поки… Живемо! Це головне, не всім так пощастило».
Разом з кожним українцем ми сподіваємось на краще та молимось про наближення перемоги! А зараз допомагаємо усім, кому нелегко. Якщо ви також хочете приєднатися, щиро запрошуємо! Трохи нижче ─ посилання на благодійний рахунок, кошти з якого йдуть на забезпечення базових потреб вимушених переселенців. Кожна пожертва допоможе подарувати комусь надію та спокійний перепочинок серед військової бурі.
Дякуємо усім, хто жертвує і робить добрі справи!
Джерело: історія Тетяни на сторінці HelpUA