Біженцю наодинці не впоратись…

Вогонь ворожої армії змусив багатьох українців оніміти від страху, а потім усіма силами захищати власне життя та рідних.

Жителі Донбасу, Харківщини та південних регіонів України за мить перетворились на переселенців. Вони змушені екстрено евакуюватися, тікати світ за очі, а потім – облаштовувати життя у чужому середовищі.

Що відчуває людина, яка спостерігає обстріли рідного міста?

Що відчуває чи не кожен вимушений переселенець на новому місці, куди його закинула доля?

Психологи кажуть, що зустрівшись з важкими життєвими обставинами, люди проходять через кілька етапів усвідомлення того, що сталося, щоб бути в змозі прийняти нове життя. 

Спочатку приходить заперечення – незгода з тим, що відбувається та розчарування у спробах повернути минуле. На зміну йому зʼявляється горе – туга за втраченим життям та загиблими. Природна реакція після цього – гнів, направлений до обставин та винних у цьому. Далі те, що психологи називають «торг» – треба змиритися з новим оточенням, зважити втрати та здобутки і визначити найголовніше. Але горе нікуди не поділося, тому приходить період депресії. Одні його долають швидко, а у інших цей етап затягується. І ось тільки після цього, найважливіше – прийняття. Прийняття невідворотного. Прийняття війни як невіддільної частини сучасної реальності, прийняття статусу вічного біженця... Зрештою, дому вже немає. Проте є подальший шлях у пошуках безпеки та постійне: «Що буде завтра?»

Любива Світлана – вимушена переселенка з Харкова, все ще долає цей шлях. У її рідне місто щодня прилітають десятки ворожих ракет. 

«Мій коханий чоловік відмовився евакуюватися. Він не відступає від спроби вступити до територіальної оборони. Він хоче захищати місто від ворогів, але йому відмовляють із-за стану здоров'я. Разом з ним у нашому домі залишилися коти, які є членами нашої родини. Цих тварин я колись забрала з морозу, просто з вулиці, й ми подарували їм дім», – розповідає Світлана.

Жінка просто не може прийняти жорстокість війни, як і багато інших біженців, які виїхали з територій, де тривають криваві бої. 

«Коли наше місто почали бомбардувати, я не хотіла евакуюватися, внутрішній діалог не зупинявся: "Навіщо? Чому ми повинні залишати свій дім?" Але страх перед оглушливим бомбардуванням паралізував мене, логікою я розуміла, що мені треба їхати, але усе ніяк не могла наважитись на це, – продовжує пані Світлана. – Дочка дуже переживала за мене, тому я вирішила евакуюватися заради неї. І лише в дорозі, коли я побачила, наскільки люди розбиті, я зрозуміла, що наше завдання – не лише врятувати дітей від війни і смерті, але й врятуватись самим». 

Ми зустріли Світлану під час роздачі гуманітарної допомоги від CBN Emmanuil у євангельській церкві м. Самбору (Львівська область). 

Недільна служба закінчилася, а вона все сиділа поруч зі своєю подругою. Жінки гірко плакали, їх очі та серця були повні безпорадності та горя… Вони щойно дізналися, що росія знов вдарила ракетою у центр Харкова, постраждало багато людей…

«Війна забрала наші доми і відлучила від коханих. Але я живу в надії. Сподіваюсь на краще майбутнє. Головне для мене, щоб кровопролиття скінчилося», – ділиться Світлана. 

Вона живе сподіванням на повернення додому.

«Коли війна закінчиться, я повернусь додому до Харкова, і перше, що зроблю – обійму свого чоловіка, котів та всіх сусідів по черзі, кожного, хто вижив. Коли надихнусь життям, відмию від бруду квартиру і негайно піду до могилки батьків. Ось, чому я вирішила жити і виживати за будь-яку ціну!»

У цій церкві м. Самбір щосуботи від 600 до 1000 біженців отримують продуктовий набір від Асоціації «Еммануїл» (CBN Emmanuil). Цей продовольчий проєкт – стабільна та система підтримка українців, які опинились у надскладних життєвих обставинах.

Приходячи до церкви за допомогою, вимушені переселенці тут також знаходять нових друзів, залишаються на чаювання, чують Євангеліє, приходять до Христа, починають молитися, набувають нових сил та віри в майбутнє України. 

«Дякую самбірській церкві та Асоціації “Еммануїл” за те, що допомагаєте мені виживати! Всі заощадження були витрачені на те, щоб приїхати сюди, щоб відправити родичів в безпеку, на одяг та взуття. Дякую за стабільну підтримку продуктовими наборами, ця їжа буквально допомагає нам продовжувати жити! – плаче Світлана. – Мене дуже пригнічує, що я безробітна, не відчуваю безпеки, навіть коли немає ракетних атак. А продукти Асоціації “Еммануїл” та сталість проєкту підтримує мене та інших біженців, допомагає з надією дивитись у майбутнє. Дякуємо добрим людям за їжу та надію, яку я знайшла тут, у церкві!»

Як скоріше оговтатись вимушеному переселенцю?

Зосередитись на серцебитті, диханні, існуванні... І якомога швидше намагатись повернутися до життя, піклуватися про себе та приносити користь сім'ї та суспільству. 

Як допомогти біженцям?

Слід розуміти, що ці люди втратили усе, що мали, й вони не впораються самі. Приєднуйтесь до благодійних проєктів, щоб продовжувати дарувати надію знедоленим війною!

Підтримати фінансовим внеском благодійний проєкт CBN Emmanuil, що забезпечує вимушених переселенців їжею та гігієнічними засобами.