Свіжий хліб – це справжнє щастя
Наче невидимий кордон відділяє окуповані землі Донецької області. Вже понад рік перебуває під російською окупацією Волноваха – адміністративний центр регіону. Колись доглянуті села донеччини перетворені на руїни – всюди випалена земля, бездоріжжя та тисячі зниклих безвісти…
Зовсім поруч – земля під контролем ЗСУ. Дорогу сюди також побили снаряди, але хоч іноді, але завозять продукти, доїжджає транспорт. Але головне – тут, як і раніше, живуть люди. І хоча іноді зізнаються, що страшно, але страху не показують. Живуть і трудяться, сподіваючись на краще
Вірити у майбутнє, зокрема, допомагаємо їм ми – CBN Emmanuil та наші постійні партнери з Нідерландів – організації ORA та EOM.
Цього разу партнери фінансували закупівлю 42 тисяч буханок хліба та 1100 гігієнічних наборів для мешканців Волноваської та Великоновосілківської громади.
Під час роздачі хліба ми мали можливість поспілкуватися з мешканцями, так і познайомились із Петровою Марією Іванівною.
Жінка народилася у селі Іскра на Донеччині, тут вона живе й зараз. Працювала вчителем у місцевій школі. Сподівалася на пенсійне забезпечення у старості, однак, як і багатьом її колегам, соціальних виплат вистачає лише на закупівлю палива на зиму та найнеобхідніші продукти.
«Я дуже вдячна небайдужим голландцям за те, що передали для нас так багато всього – аж по дві буханки хліба на людину!» – тішиться вона.
Жінка каже, що до села важко дістатися – відвідати лікарню або отримати продукти – то ціла пригода. Та тепер, коли має найнеобхідніше, може трохи заощадити та дозволити собі щось смачненьке.
«Важко уявити, які невеликі ми маємо мрії. Мрію поїсти смаженої риби, хоча іноді шматочок м'яса, і щоб досхочу наїстися. Банка солодкого згущеного молока – це справжня радість, як і чорний шоколад… Але ці бажання вгамувати нічим. Але без солодкого можна обійтися, та без чого не можна – то це без хліба. За безкоштовний хліб вам і низький уклін, і подяка. Який м'який... Який запашний хліб!
В наше село Іскру дуже рідко їздить транспорт, свіжий хліб привозять ще рідше. Відвідати лікарню – то ціла подія. Громадські автобуси не їздять, а перевізники дорого беруть… Але чого мені скаржитися! Сьогодні Бог через вас послав хліб. І слава Богу. Щастя яке… молитимусь за вас!…» – примовляла Марія Іванівна.
Ми дякуємо кожному закордонному та українському партнеру і кожному нідерландцю, хто став близьким Україні! Дякуємо, що допомагаєте жителям зруйнованих війною міст не відчували себе покинутими і не голодувати!